Магам можна все

 – Тримайся, тiльки тримайся, я ланцюга скину…

Я тонув.

Ланцюг упав поруч, та я не мiг уже пiдтягнутись. Усе, що я мiг, – схопитися за нього зубами, залишивши нiздрi над водою.

– Я спускаюся… Я спускаюся, Хорте…

Іржавий ланцюг не був пристосований для того, щоб витримувати вагу вгодованого тринадцятирiчного пiдлiтка, яким був молодий Ятер. Важке дихання мого товариша заповнило собою колодязь; на мене стали падати грудки глини з його чобiт.

Метал був солоний, iз присмаком кровi.

Цей присмак я запам’ятав на все життя.

Іл пiрнув у воду поряд зi мною. Його пояс уп’явся менi в пахви; прив’язавши мене, Іл став пiдiйматись, тепер на мене падали холоднi краплi, i важке дихання знай зривалося в приглушений стогiн…

Потiм ланцюг перестав смикатись, i завищав коловорот. Іл був сильним хлопчиком, а я, на щастя, був худорлявий. Йому вдалося витягнути мое задубiле розмокле тiло.

Усе це я пам’ятав уже уривками.

Лiхтар у його руках. Лице, освiтлене цим лiхтарем, скривавленi долонi, наляканi, спiвчутливi очi:

– Ти живий?…

Тi самi очi дивилися тепер з обличчя молодого самодура, грiзного барона Ятера:

– Пам’ятаеш?

– Пам’ятаю, – сказав я, вiдкидаючись на спинку крiсла…Кажуть, у деяких родинах досi шанують Закон Терезiв.

Тобто дикунську традицiю давнiх часiв, коли людина, чие життя врятували, iшла до рятiвника мало не в рабство, поки не трапиться можливiсть поквитатися… Дивно жили нашi пращури.

І дивовижно, що, корячись таким безглуздим традицiям, вони не тiльки вижили, а й нащадкiв наплодили… Це що ж виходить – з тринадцяти рокiв я, вроджений надступеневий, виявився б боржником якогось провiнцiйного барончика?

– Я все пам’ятаю, Іле…

Люте обличчя мого спiврозмовника зробилося по-собачому благальним:

– Ну?…

– Я все пам’ятаю… Але я не вiзьмусь.

Вибачай.

Скажений бiлий погляд був менi за вiдповiдь.

* * *

ЗАДАЧА № 69: Маг першого ступеня надсилае послання на вiдстань 1000 км. На яку вiдстань надiшле таке саме послання маг другого ступеня за умови, що енерговитрати обох на поштове замовляння однаковi?

* * *

Ось уже два роки минуло вiдтодi, як я вiдпустив останнього слугу – будинок, двiр i город обслуговували мене без сторонньоi допомоги.