Магам можна все

Складну систему заклинань наклав за моiм замовленням один дуже хороший призначений маг – не тому, що я не впорався, а тому, що побутовi проблеми мае вирiшувати фахiвець; таким чином я позбувся потреби самостiйно стягати чоботи – i заразом дiстав можливiсть проводити життя в благороднiй самотностi.

Години зо двi пiсля того, як Ятер пiшов, я сидiв у вiтальнi, грав свiтильниками, iмiтуючи феерверк, i пив холодну воду.

Утрачати друзiв прикро. Навiть коли вони не друзi давно, а просто добрi знайомi, i навiть якщо прекрасно розумiеш, що iншого виходу нема.

Я не мiг не вiдмовити Іловi, але навряд чи молодий самодур коли зрозумiе мою правоту.

Це тут, у провiнцii, я виконую функцiю великого й жахливого, й землi навколо тремтять вiд самого мого iменi. Правильно, що тремтять; адже свiт – як ми знаемо з географii – широкий, у свiтi водиться багато всякого… не проти ночi буде згадано, i вимагати вiд мене, щоб я лiз iз рогатиною в чуже гнiздо, – безглуздо, я ж не кат собi.

Вiдходячи, Іл вiдпустив iдке слiвце про моi магiчнi здiбностi. Вiн був схожий при цьому на розпусну бабу, яка всяку цнотливiсть вважае за чоловiчу неспроможнiсть…

Близько четвертоi години ранку я таки зiбрався спати. Пiднявся нагору, та, iдучи до спальнi, забрiв ще й до кабiнету – i, як виявилось, не випадково.

Скло тремтiло. У вiкно били нiби мокрою ганчiркою. Купою ганчiрок – важких, наполегливих; я не одразу зрозумiв, у чому рiч, а зрозумiвши, поспiшив розкрити i вiкно, i штори.

Як довго вони вже б’ються?!

Нiчнi метелики. Їх залетiло сотень п’ять, не менше; свiтильника, якого я поставив на стiл, одразу стало не видно – так облiпили його чорнi оксамитовi крила.

Запахло смаленим. Я копався в шухлядi столу, шукаючи записника; мружачись, прочитав вигадливе поштове замовляння, яке досi не спромiгся вивчити напам’ять, – може, лiнь тому причина, а може, iнстинктивна нелюбов уродженого мага до вигадок призначених.

Метелики, вмить утративши iнтерес до життя, опали на пiдлогу, мов осiнне листя.

Я закашлявся вiд здiйнятого в повiтря пилку; чорнi тiла вкривали килим, ще й не просто вкривали, а вiзерунком. Складаючись у текст повiдомлення.

Я обiйшов кiмнату – вздовж стiни, щоб не наступити на текст. Знов запалив свiтильник, i ще один, пiд стелею. Повернувся до столу. Узяв папiр, умочив у каламар перо, готовий спершу переписати повiдомлення, а тодi вже розбиратися.