Магам можна все

Я надiюся, iй не виграти Заклинання… Я мало знаю ii й нiчого не можу сказати точно… Але вона справдi справляе враження стерви. Навiщо, наприклад, ця виставка брязкалець на поясi? Усi цi обереги, камiнчики…

– Камiнчики, – повторив я задумливо.

– Так… При тому що iнiцiювальний предмет у неi – не паличка, не брошка й не перстень, а штучний зуб у ротi, можете менi повiрити…

– Невже? – я здивувався такiй обiзнаностi.

– Так… – похмуро кивнув голова. – Це не зовсiм пристойно – приходити до нашого клубу з оберегом вiд чоловiчого свавiлля, вам не здаеться? Якби вона була чоловiком, ii давно б попросили зняти половину брязкалець або покинути залу.

Але всi моi колеги, до яких я звертався з цiею пропозицiею, тiльки вiдмахувались – вона, мовляв, едина особа жiночоi статi, якщо певностi в собi бракуе, хай утiшаеться сумнiвними артефактами…

– І справдi, – сказав я, дивлячись, як панi в чорнiй сукнi попивае вино за столиком у протилежному кутку.

– Коли вона вас у грубiй формi вiдрiже, – сказав голова, простеживши за моiм поглядом, – не кажiть, що я вас не попереджав.

– Онрi, бiльше не пий, – скрипучим голосом сказала сова в нього на плечi. – Ти й так бовкаеш зайве.

Я здригнувся.

– Так, – сумирно озвався голова. – Не хвилюйся, Фiлi, я випив не так уже багато й почуваю себе пречудово… Мое шанування, пане Хорте зi Таборе. Довгих рокiв вашiй совi.

І пiшов похитуючись.

Якийсь час я чесно пив свiй лимонад. Потiм устав, перетнув залу, раз по раз бажаючи здоров’я чужим совам, i опинився в безпосереднiй близькостi вiд панi в чорному.

– Ви дозволите?…

Вона скинула на мене похмурим поглядом. Коротко кивнула.

– Як здоров’я вашоi…

– Здохла, – озвалася панi, дивлячись менi в очi.

– І моя здохла, – пробурмотiв я розгублено. – От прикрiсть.

Панi знизала правим плечем:

– Нiякоi прикростi, я терпiти не можу сов. Ви – той самий щасливець, який виграв замовляння?

– Так… Я перепрошую. Здаеться, крiсло, у яке ви сiли, здаеться, це те саме, на яке десять хвилин тому випадково пролили соус…

Так, вона iнстинктивно пiдвелася й озирнулась; я на мить дiстав можливiсть побачити зблизька ii пояс.

Серед iнших дрiбничок там висiв великий камiнь-брелок у виглядi тигровоi морди.

Ще один камiнь з очима.

– Я помилився, – сказав я печально. – Це крiсло чисте…

Вона почервонiла.

Очi ii виявилися не блакитними, а карими. Волосся – кольору вибiленоi бавовни. Губи – червонi й тонкi, причому кутики рота все хотiли спуститися вниз.