Магам можна все

Третьою адресою був якийсь заiжджий двiр на околицi. Я довго думав, а чи варто тягтись так далеко й по таких брудних вулицях, але врештi-решт звичка доводити дiло до кiн ця примусила мене витратити грошi на карету з кучером i навiдати готель «Три вiслюки».

І я не пошкодував про витрачений час.

* * *

– …Їй-право, не схожi ви на скупника, ласкавий пане. Їй же богу, не схожi…

Старигань був аж нiяк не бiдний – йому належала велика частина возiв, що заставили все подвiр’я, i гори мiшкiв на цих возах, i конi, i мули, i ще купа всякого добра – проте вiн зупинився в найменшому, найвошивiшому номерi «Трьох вiслюкiв», одягнений був у засмальцьований каптан i мiшкуватi штани з величезними латками на колiнах, i я на власнi очi бачив, як вiн дбайливо пiдiбрав шматок мотузки, що валявся на подвiр’i: рiч потрiбна, придасться…

– Не ваше дiло, шановний, на кого я схожий, а на кого не схожий.

Старигань поводив кущастими бровами; на його засмаглому до чорноти зморшкуватому виду брови були нiби два острiвцi пiни.

– Камiнчик, звичайно, добре… Хороший камiнчик. Ось, чи не зволите поглянути.

Я зволив; iз заяложеного мiшечка з рiзним дрiб’язком видобуто було камiнчик завбiльшки з середнiй жолудь. Я глянув – i вiдчув, як на мене напливае тепла, в голочках нервiв, хвиля.

Бiрюза. Спокiйно-синя собача морда; тобто з першого погляду здаеться, що собача, а пiсля пильного розгляду вже не знаеш, як цю тваринку назвати.

– Подобаеться, ласкавий пане? – упiймавши мiй погляд, старигань хутко забрав назад у мiшечок. – Коли подобаеться, складiмо цiну йому, чи що. Рiч дорога, якби не нужда, так i не продавав би…

Вiн брехав так само звично, як чухався. Без особливого смислу й не тому, що свербить. Механiчно.

– Ви, шановний, товар не ховайте, – сухо сказав я. – Так не заведено – мигцем каменi оцiнювати. Подивлюсь – а там i про цiну поговоримо.

Камiнь вийшов на свiтло повторно; ще ранiше, анiж торкнутись його пальцями, я впiймав хмарку чужоi сили, осереддям якоi була собача (вовча?) морда.

Це був третiй такий камiнь. Або четвертий, якщо рахувати й той, що висить на паску панi в чорному; треба гадати, до камiнчика додавалася чергова iсторiя.

– Вiзьму, мабуть, – сказав я задумливо. – Тiльки, ласкавий пане, ви вже розкажiть менi, звiдки у вас така мила дрiбничка.