Мідний король

* * *

Вогнi займались один по одному. Величезнi iздовi пацюки, замкненi в колесi, знали й виконували команди «Фру» та «Ну». Розвiяр заснув.

Вiн спав, скулившись на носовiй лавцi, не помiчаючи нi холоду, нi свiтла. Море заколисувало його. Вiн спав, немов передчуваючи: життя буде довгим i треба набратися сил.

Його розбуркав чужий голос. Із напiвмороку (бiля Мiрте ночi не бувають темними) виплив другий човен, i молодий сварливий голос окликнув бакенника:

– Гей! Ти б ще над ранок виiхав!

– Припiзнився, бувае…

– Бувае… От сяде хтось на мiлину, тодi тебе й пiдвiсять за оце саме «бувае»… Хто це в тебе?

Розвiяр заслонив обличчя лiктем – занадто яскравим здалося свiтло розпаленого лiхтаря.

– На бакенi сидiв. Я вже думав, потопельник.

– «На бакенi»… навiщо пiдiбрав його, тебе питаю? Мало клопотiв? Мало тобi другого попередження?

– Ну помирав же, тобто на бакенi… Зовсiм ще хлопчисько.

Власник молодого сварливого голосу пiдiгнав свiй човен ближче.

– Гей, вiдповiдай-но, хто такий!

– Розвiяр.

– Звiдки взявся?

– За борт… упав.

– З якого корабля, ану, не брехати!

– З «Крилами».

– «Крилама» проходила сьогоднi, – сварливий хмикнув. – Юнга?

– Нi.

– Щось менi не подобаеться цей один, – пробурмотiв сварливий чоловiк. – Ану… поглянь-бо на мене, шмарклю!

Розвiяр пiдняв голову. Сварливий чоловiк дивився на нього з пiвтемряви, високо пiднявши лiхтар.

– Старий, – сказав змiненим голосом. – Ану, поглянь на нього, тобi там ближче. Здаеться менi, що в нього гексава мармиза.

Бакенник, який пiдiбрав Розвiяра, посвiтив йому в обличчя лiхтарем. Розвiяр зажмурився.

Тихенько плескалася хвиля, торкаючи лопатi гребних колiс.

– Що? – сказав бакенник змiненим голосом. – Викинули з корабля, так?

Розвiяр знову почав дрижати. Сварливий лайнувся довго й незрозумiло.

– Не люблять вони, – пробурмотiв бакенник. – Так. У них iз цим… суворо.

Сварливий знову вибухнув лайкою. Обклав Розвiяра, тодi перекинувся на Золотих i далi лаявся без упину – монотонно.

– А робити ж що? – спитав бакенник у простiр. – Я й сам… У самого тимчасове право на проживання, два попередження, а з третiм проженуть мене у три вирви… Що з тобою робити, хлопче? Куди дiвати? У мiсто не можна… Та й тут теж негодяще мiсце для гекса, ох, Шуу тебе роздери…

Вiн закрутив головою, мов сподiваючись, що з хвиль пiднiметься раптом пiдходяще мiсце для Розвiяра.