Мідний король

Усi лишилися задоволенi оплатою рейсу, i тiльки двое збирались зiйти з «Луски» в порту Фер. Галера побувала в «небезпечному дiлi» – про нього згадували з гордiстю, але вголос не розмовляли, а запитувати навпростець Розвiяр не наважувався. Його чомусь уважали за раба. Розвiяр не поспiшав нiкому доводити зворотне.

Вiн дивився на себе одсторонено i бачив вухастого, з потрiсканими губами, ротатого пiдлiтка. Зрозумiло, навiщо його пiдiбрали Арвi та Лу, – весляра-новачка не довелось купувати на ринку Мiрте, i йому не треба платити за домовою.

Але що з ним робитимуть далi? Що робив би Розвiяр, якби вiн був Арвi й мiркував, як вiн?

Продати дарованого раба на ринку у великому мiстi. От що якнайперше мало спасти капiтановi на думку. Весляр iз пiдлiтка поганий, дарма що змiцнiв у дорозi. Але молодий, здоровий, письменний – за виторгуванi грошi можна найняти за домовою трьох дорослих чоловiкiв… Так, певне, мiркували iншi веслярi – вони давно вирiшили долю Розвiяра. Його продадуть у Фер i на виторгуванi грошi наймуть людей замiсть тих, хто забажав пiти з галери.

Зовсiм недавно Розвiяр готовий був попрохати зрадницького «Мiдного короля» про нового доброго хазяiна. Тепер йому неприемно було про це думати – по-перше, тому, що жарт стариганя не забувся й не стерся. По-друге, Розвiяр тепер згадав, що не завжди був у рабствi, i те, що перше здавалося природним, тепер лякало й обурювало.

Добре б утекти, щойно вони прибудуть у Фер. Щоправда, Розвiяр, якби вiн був на мiсцi Арвi, передбачив би такий заворот i наглянув би за хлопчиськом.

Капiтан не дурний; серед моря дiватися нема куди. Розвiяр уже тонув одного разу – досить, наплавались, уже краще в рабство.

На горизонтi показалася земля. Розвiяр зрадiв, та виявилося, що це всього лише острiв Тир, безлюдний i безводний. Можна було обiйти його з пiвдня, так Арвi й Лу звичайно й робили. Але при пiвденно-захiдному вiтрi – а вiн держався вже декiлька днiв – зручно було обiйти Тир з пiвночi, i саме цього дуже хотiлось командi.

– Пiдемо через води Імперii? – скептично спитав Лу.

– Ми порожнi, – заперечив Арвi. – Що нам?

І галера повернула на пiвнiчний схiд.

* * *

Наближався кiнець плавання. Ходовий вiтер гнав «Луску» в порт. Веслярi перепочивали бiльше, як звичайно, грали, вiдсипались. Так минуло два днi, i Лу помiтно повеселiшав, i острiв Тир, смужка на видноколi, все далi втягався за корму…

На третiй день дико закричав вахтовий, показуючи на небо.

З пiвночi наближалися три крапки.