Мідний король

Спершу Розвiяровi здалося, що це птахи, потiм вiн зрозумiв свою помилку – птахи не можуть бути такими величезними й лiтати так швидко. За хвилину, коли три крилатi тiнi закружляли просто над кораблем, Розвiяр упевнився, що це все-таки птахи. Це крилами, що iх вiн не бачив нiколи в життi, але багато разiв читав iхне iм'я на борту корабля.

На спинi в кожного птаха сидiли по три людини. У борт уп'ялась коротка груба стрiла.

– Веслярi – у трюм! – гаркнув Арвi. – Матроси – спускати вiтрило! Лягати в дрейф!

За мить Розвiяр, затиснутий у спiтнiлому натовпi, опинився вже внизу, пiд палубою.

Вiн чув, як спускали вiтрило, як знервовано командував капiтан; бачив, як походжають по палубi важкi чоботи Лу.

У трюмi мовчали. У тишi пролунав скрегiт – це опустилися на палубу величезнi пташинi ноги. «Луска» хитнулась пiд новою немалою вагою.

– Капiтан? – окликнув чужий голос, звиклий командувати.

– Тут, – озвався Арвi з пiдкресленим спокоем.

– Ви у водах Імперii. Хто хазяiн?

– Теж я.

З помiчником.

– Я помiчник, – глухо признався Лу.

– Що везете?

– Порожнi повертаемося з рейсу. Возили в Мiрте шкiри, пiр'я…

– Баки не забивай! Знаю, якi ви шкiри возили! Ану, показуй усе, та дивись – без дурниць! Перестрiляемо, наче ситух!

Навiть у трюмi було чути свист крил. Двi iншi крилами кружляли над «Лускою», тримаючи ii на прицiлi.

– Дивiться, – сказав Арвi, i в голосi бiльше не було спокою – тiльки злiсть i страх. – Усе вивертайте.

Нема нiчого!

Заскрипiла палуба. Загуркотiли чоботи по сходах. У смердючий трюм спустився iмперський вартiвник, офiцер у срiблясто-чорному панцерi. На засмаглому обличчi в нього товстим шаром лежала бридливiсть.

– Шуу, – чи то сказав, чи то сплюнув вiн.

Веслярi стояли зiгнувшись – висока людина не могла випростатись у трюмi, особливо бiля борту. Вартiвник пройшов, углядаючись в обличчя, i витримати його погляд могли не всi.

Спинився перед Розвiяром. Жорсткими пальцями взяв за плече, вiдсунув; поторсав ногою купу ганчiр'я на пiдлозi.

Арвi стояв на сходах i нишком, за спиною офiцера, пiдбадьорливо пiдморгував гребцям.

– Показуй каюту, – звелiв вартiвник.

Каюта розмiщувалася на кормi i бiльше була схожа на двомiсну домовину. Там мешкали Арвi та Лу, там же зберiгались iхнi речi. Вартiвник вийшов iз трюму слiдом за капiтаном; Розвiяр вiдчув, що помре, якщо не побачить криламу зблизька.

Вiн прокрався по сходах.