Мідний король

Його проймало холодом. Як вiн ранiше не здогадався, як?!

Вогнянка живе в гарячому гнiздi. Їi яйця носять у замок, зберiгають у вогнянiй пiчцi… Про пiч розповiдав, здаеться, Роджi… Усi знають, що яйця дуже цiннi, але чи пiдозрюе хто-небудь – чим? «Вийде вогняний звiр на волю i стане служити тобi три днi й три ночi, скоряючись словам i бажанням».

Не бувало такого, щоб хтось iз носiiв випадково розбив яйце. «Розколоти ii випадково не можна – шкаралупа мiцна, треба захотiти». А нiхто не хоче – бояться покарання. І нiхто не знае, яку владу щодня носять раби на плечах! «Його не вражае нi стрiла, нi клинок, з твоеi волi уб’е й одного ворога, i сотню».

Тим часом вогнянка все менше вiдкладае яець. І коли iй знов заманеться нестись – Розвiяру невiдомо.

Цiна свободи. Влада. Хай на три днi й три ночi; Розвiяровi тiльки б вирватися. Вiн повiеться в гори i там зачаiться, а пiзнiше вистежить караван на Фер i пристане потихеньку, а там пiде в море, хоч за юнгу, хоч за матроса. Треба тiльки правильно вибрати час…

Вiн лежав на спинi, усмiхаючись у морок, i бачив, як несуться по полю рудi й легкi, мов iскри, бiлки.

* * *

Удосвiта, коли раби по черзi умивалися зi струмка, Розвiяр, що не склепив очей за всю нiч, певно знав: цей день змiнить його долю. Вервечкою вийшли зi Схiдноi темницi, дiстали снiданок у руки, i тут Роджi сказав, що носильникiв сьогоднi треба тiльки трое.

– Ти, – вiн тицяв гулястим пальцем у груди черговому рабу, – ти…

Розвiяр обмер.

– І ти, – останнiм Роджi вибрав високого хлопця на прiзвисько Нiс, – ви, трое, берiть коромисла.

Розвiяр стояв приголомшений. Свобода була на вiдстанi простягнутоi руки – i вислизнула. На свiй сором, вiн вiдчував боязливу полегкiсть: не доведеться битись та вбивати. Усе буде як завжди.

– Роджi, – сказав Нiс дуже тихо. – Я вчора ногу пiдвернув…

І пiдсмикнув холошу, показуючи опухлу щиколотку.

– Шуу, – виплюнув наглядач. – Бiльше нiчого не пiдвернув? Іди на пiдоймi коловорот крутити, бо я тобi пiдверну, не встанеш! Ти, Жирний, з коловорота переходиш на розвантаження…

Погляд наглядача, звичайно понурий, переметнувся на Розвiяра.

– Бери коромисло, книжнику. Подряпаеш шкаралупу – шкуру злуплю.

Носильники розiбрали коромисла. Розвiяру дiсталась дуже зручна палка, ледь вигнута, вiдшлiфована сотнями рук. Рушили по стежцi вгору – десять поворотiв, одинадцять тисяч крокiв.

Вiн обiгнав двох iнших.