Мідний король

А що коли книга бреше i вони не коритимуться?!

Приймальник розiклав яйця, разом iз мотузками, у залiзнiй вагонетцi на колесах i повiз до спецiальноi пiчки, що не згасае нi вдень, нi вночi. «Якщо виймеш його з вогню, не держи довго на повiтрi, тому що остигне й не буде пуття…»

Угору – бiгцем. Одинадцять тисяч крокiв.

Вантажники вiдверто радiли близькому закiнченню робiт. Вони, хоч i були вiльними найманцями, хоч дiставали чималi грошi за свiй труд – боялись вогнянки та ii пекучих яець i були щасливi, що без пригод закiнчилася змiна.

– Сьогоднi ранiше пiдемо вiдпочивати, хлопче!

Звичайно вантажники не розмовляють iз рабами. Але тепер – подобрiшали; Розвiяр, пристроiвши на плечах коромисло з новим вантажем, попрямував униз.

Зараз?

Розмахнутися, лупонути коромислом об камiнь… Об цей? Чи той, наступний? Стежка – занадто вiдкрите мiсце, усiм усе видно, i легко дiстати стрiлою…

На високому каменi майорiла фiгура наглядача Роджi. Той спостерiгав за ним, за Розвiяром, неначе щось вiдчувши.

Вiн закiнчив другу ходку, здав вантаж приймальнику, i рахiвник записав. Пiдiйшов Роджi – вiн був незвично дiяльний сьогоднi.

– Хлопче… Ти якийсь дивний. Ще раз загаешся по дорозi… Зупинишся… Так i знай: увечерi тобi буде шмагання. Тiльки загайся ще раз!

Розвiяр iз важким серцем рушив угору. Пiд сонцем, пiд поглядом наглядача вiн не мiг повiрити, що таким смiливим був сьогоднi вранцi.

Ішов час. Розвiяру все складнiше було переставляти ноги. Страх i вiдчай, з якими вiн змагався – i перемагав – з перших днiв свого нового рабства, тепер цiлком заволодiли ним. Вiн мiг визволитись, мiг дiстати владу над життями iнших, але не смiв; це за кiлька годин перетворило Розвiяра на бiльшого раба, анiж яким вiн був, зв’язаний i голий, на невiльничому ринку.

Вiн iшов униз iз вантажем, i два яйця вогнянки похитувалися на коромислi в такт до крокiв. Наближався третiй поворот…

Щось змiнилося. Неначе тiнь пролетiла в повiтрi. Розвiяр пiдняв голову.

За камiнною грядою почувся дивний звук – чи то шипiння, чи то скрегiт. І глухо скрикнула людина.

Ноги самi винесли Розвiяра на поворот, i вiн побачив, як наглядач Роджi, який щойно сидiв на високому каменi, тепер летить униз, притискаючи руки до горла.