Мідний король

А тепер вiн хотiв собi Джаль. Вiн так ii хотiв, хоч вий, хоч по пiдлозi качайся.

– Мiдний королю! Вiзьми, що цiную. Подай, що потребую!

Вiн зробив усе, як велiв старий Маяк, але пояс не зникнув. І досi лежав на каменi, широкий, важкий. Чому, що Розвiяр зробив не так?!

– Мiдний королю, Мiдний королю…

Нiчого не змiнилось. Розвiяр повiльно пiдняв пояс, надiв, затягнув. Примхливий Мiдний король не вважав жертву гiдною; Розвiяр цiлком мiг обiйтись i без пояса – а значить, Король не потребував такого приносу.

А що Розвiяр мае дорогого?

Вiдтодi як вiн став iсти досхочу, жоден кусень хлiба не мав такоi вартостi, як той, на галерi. У нього було не так багато свiчок, але i потемки не доводилося пропадати. І не знайшлося нiчого гiдного, щоб запропонувати Мiдному королевi в обмiн на примарну послугу.

У ту нiч наступила весна.

* * *

Потiк, що бiг по дну ущелини, ревiв так, що в нижнiх ярусах замку важко було розмовляти. Водоспади на протилежнiм боцi розколини зi стрiчечок перетворились на повноводi бiлi полотнища.

Джаль прала бiлизну в ночвах iз теплою водою, на нiй була жовта сукня до щиколоток.

Розвiяр пiдiйшов i спинився за ii спиною. Вона вiдчула погляд, озирнулася, здригнулась i пiдлесливо, винувато всмiхнулась.

Вiн знав – так вона усмiхалась усiм вартiвникам. Слуги й наглядачi не мали на неi права. Тiльки вартiвники i тiльки пiсля вечiрнього дзвону – один удар мiдi об мiдь значив закiнчення денних клопотiв i настання ночi.

До вечiрнього дзвону лишалося ще понад годину.

Купа випраноi i викрученоi бiлизни лежала в порожнiх ночвах, i кiлька брудних сорочок – на пласкому каменi бiля нiг Джаль.

– Хочеш – утечемо? – спитав Розвiяр.

Вона вiдступила, спiткнулась об корито й мало не впала.

– Я також раб, як i ти. Уночi перейдемо через гори. Хочеш?

Джаль озирнулась – чи хто не чуе. Знов подивилась на Розвiяра; у неi задрижали губи.

– Ти… не кажи так. Не бреши.

– Я не брешу.

– Не можна перейти через гори! Тiльки дорогою, а там патрулi…

– Я бiгаю швидше.

Навiть з людиною на плечах. З тобою. Прийдемо у Фер, у мене е що продати. Сядемо на корабель, я наймуся веслярем або матросом. Утечемо на будь-який iмперський острiв. Я там стану переписувачем книжок, i ми заживемо, як багатii.

Джаль знов озирнулася:

– Якщо хтось почуе, що ти кажеш…

– Нiхто не чуе. Шумить вода.

– А коли впiймають?!

– Не впiймають. Кажи: згодна?

Вона притиснула до грудей невикручену сорочку.