Мігрант

 – Втрата кровi…

Алк зачерпнув жменею з тiеi ж рiки, випив, розмазав воду по пiдборiддю. На голос Крокодила вiн навiть не озирнувся, не здригнувся – видно, давно знав про його присутнiсть.

– Нiчого, – озвався пiсля паузи, коли Крокодил вирiшив уже, що вiдповiдi не буде. – Вiдновлюся. Скажи, ти це навмисно зробив? Айра тобi звелiв?

– Та ти що?! – Крокодил похлинувся. – Я ж за тебе, дурня…

– За мене не треба, – промовив Тимор-Алк, зосереджено розглядаючи свiжий рубець. – Я сам за себе.

Крокодил сiв поряд.

– Як ти це робиш? – спитав i вразився, яким скрадливим став його голос.

– Хочеш навчитися?

– Так, – сказав Крокодил. – Якщо в тебе виходить – значить, вийде й у мене, правда ж?

– Я не знаю. Я не бачив, щоб у мiгрантiв виходило.

– А багато ти бачив мiгрантiв?

– Мало, – зiзнався Тимор-Алк. – Та чув. У мене бабуся працюе в мiграцiйному центрi.

– Дуже цiкаво, – Крокодил вiдчув себе рибалкою, чий поплавець раптово зовсiм зник пiд водою. – Твоя бабуся…

Тимор-Алк повернув голову:

– Я нiчим не можу тобi допомогти.

«Який проникливий хлопчик», – засмутившись, подумав Крокодил.

Вiд рiки здiймався холод. До свiтанку лишалося кiлька годин; цикади в лiсi замовкли, стихли лiсовi птахи, i стало безгучно, як у ватi.

– Тепер ти складеш регенерацiю? – знову почав Крокодил.

– Складу, – сухо озвався Тимор-Алк.

– Чому ти назвав Айру… Як ти його назвав? Махайродом? Це прiзвисько?

– Це його iм'я. Айра – прiзвисько.

– Звiдки ти знаеш?

– Чи не однаково? – Тимор-Алк дивився на свою руку, нiби вирiшуючи, рiзати ще чи не треба.

– Ти з ним знайомий?

– Нi… Ти спати будеш?

Тимор-Алк заклав тесак у пiхви й пiдвiвся. Тихо плюснула вода. Крокодил пiдвiвся слiдом за ним.

– Люди тебе ненавидять, – сказав Тимор-Алк.

Крокодил похлинувся, готовий заперечувати, смiятися, спростовувати цю геть безглузду заяву, але за секунду збагнув, що йдеться лише про хлопчакiв-претендентiв. У фразi не було узагальнення – «всi люди тебе ненавидять».

– Нiчим не можу iм допомогти, – сказав крiзь зуби. – Менi самому дуже шкода цього телепня.

* * *

Слабка надiя, що Айра скасуе свое рiшення, розвiялася вдосвiта. Камор-Бал залишив бiля вогнища акуратно складенi короткi штани, поклав на траву тесак у дерев'яних пiхвах, коротко попрощався з найближчими товаришами i пiшов до човна – в тiм одязi, що мав, прибувши на острiв.