Печера

Вiн рухався, перетiкаючи з коридору в коридор, пропускаючи крiзь себе сотнi запахiв, непомильно розпiзнаючи слiди на соковитому, недавно прим'ятому моху.

Минали довгi ночi стримування, i хтозна, скiльки порожнiх ночей у нього ще попереду, – проте сьогоднi, вiн вiдчував, нарештi пощастить.

Сьогоднi вiн уполюе.

Вiд водопою пiднiмалися двi царни. Вiн бачив iх мовби очима: самичка й самець, немолодi, наляканi близькою присутнiстю хижака; нiщо не пiдтверджувало цiеi присутностi, нi рух, нi звук, царни вiдчували його самою тiльки iнтуiцiею…

Вiн смикнув нiздрями.

Царни пахли страхом – вiд цього запаху в нього звичайно туманилася свiдомiсть. Причаiтись i метнутися; доганяти, вiдчуваючи, як грузне в секундах приречена жертва – i як той самий, подрiбнений на митi час стiкае по твердiй сааговiй шкурi, не завдаючи шкоди, не встигаючи вдержати…

Бiлий спалах у мозку. Сп'янiння; повалити в заростi коричневого моху, тримати за горло, поки тривае агонiя, тримати, тримати…

Інше вiдчуття, схоже на раптову нудоту, остудило його вже сформований порив.

Нiздрi здригнулися, наче вловивши запах дохлятини.

Царни.

Сьогоднi вiн не бажае кровi царн.

Вiн не знае чому, але сьогоднi вiн полюватиме на тхолiв. Тхолi не такi досконалi у своему прагненнi до порятунку, тхолi дрiбнi й переважно тупi, але думка про царну викликае в нього вiдразу. Сьогоднi…

І вiн потiк коридорами геть; минав грот, де сталактити, скрапуючи зi стелi, i сталагмiти, тягнучись iм назустрiч, перетворювали Печеру на велетенську подобу його власноi iкластоi пащi.

Краса застиглого камiння не зачарувала його, бо в цю саму мить здалеку, з вологоi пiтьми, виразно запахло тхолем.

* * *

Лора подивилась на неi зi спiвчуттям.

Сьогоднi на неi всi дивилися зi спiвчуттям – дверi кабiнету були заклично розчиненi, i Розганяй очiкував.

Паулi нiде було дiтися – вона зайшла; шеф ii, незвично милостивий i м'який, ширяв у сигаретному диму, наче привид.

– Сядь, Нiмробець.

Боiться, що вiд гiркоi звiстки я не встою на ногах, похмуро подумала Паула.

– Чого ти так на мене дивишся, Нiмробець? Чи ти вважаеш, що великi сумнi очi – едине, що необхiдно тележурналiстовi?

Паула сiла на запропонований стiлець i нервово закинула ногу на ногу. Уважно ii оглянувши, Розганяй криво посмiхнувся:

– Ти дарма нап'яла цю спiдничку. Твоi голi колiнця мене не розчулять.

Паула спалахнула.