Печера

Вiд образи вона зарюмсала вже вiдверто; Розганяй пiдняв пальця, збираючись сказати щось повчальне, – в цю мить задзвонив телефон.

Скоса зиркнувши на Паулу – ii конвульсивнi схлипи могли стати в телефоннiй розмовi небажаним тлом, – Розганяй обiйшов навколо стола й узяв слухавку; Паулу на короткий момент було покинуто напризволяще. Скорчившись на стiльцi й розмазуючи по щоках патьоки чорноi тушi, вона плекала в душi едине бажання – добратись до туалету, замкнутися в кабiнцi й там виплакатися досхочу, не думаючи нi про що й нiкого не соромлячись.

Якби ж якась добра сила перенесла ii крiзь стiни, просто зараз…

Загадавши про чемнiсть, вона все-таки стримала плач – i тому змогла почути, як говорить по телефону Розганяй. Говорить, не вмiючи приховати подив.

– Так? Так, аякже, i «Залiзнi бiлки»… Гм. Власне, якби я знав одразу… Та? Так, безумовно, талановита й перспективна… Н-нi. Я, розумiете, ще не встиг… О, так. Я хотiв би ознайомитися з ними сьогоднi… Увечерi? Гм, ну що ж, тодi завтра вранцi я вiдберу й подзвоню вам… Нi.

Авжеж, нi. У нас у редакцii напрочуд дружня й тепла атмосфера… Безумовно, я передам ш вашу похвальну думку. Так, дякую, до зустрiчi…

Слухавка вже пищала короткими гудками, а Розганяй так само стояв, наче не зважуючись покласти ii на важiль. Наче це була страшенно вiдповiдальна справа, що вимагала з його боку душевного зусилля.

Паула мовчала – розпатлана, з патьоками тушi на мокрому лицi, з безформними, жалiсно розквашеними губами.

– Пан Кович просив пробачення, – суворим голосом повiдомив Розганяй.

 – Вiн так вiдповiдально пiдiйшов до добору матерiалiв, що не змiг передати iх учора. Зате тепер, мабуть, пан Кович надасть нам у користування ледь чи не весь свiй вiдеоархiв… Пан Кович висловив захоплення професiоналiзмом i чарами посланоi до нього Паули Нiмробець, йому було дуже цiкаво поговорити з нею про театр… Тепер я питаю, Пауло, – якого дiдька було морочити менi голову?! Чого ж ви зразу не сказали…

Паула гiрко схлипнула:

– Ви ж мене нi про що не питали, пане Мирель…

Їй здалося, що цими словами вона вступила в мовчазну змову з Раманом Ковичем.

Який наплiв Розганяевi казна-чого – навiщо? Щоб виручити ii, Паулу?… Царну?!

Змова саага й царни – проти злiсного телевiзiйного шефа… Паула всмiхнулася – крiзь сльози.

Розганяй помовчав. Роздратовано сьорбнув кави, поморщився, поставив чашку на наказ про Паулине звiльнення – так, що посерединi цiнного документа лишився коричневий слiд-обiдець.