Печера

– Це зайве, – неголосно сказали в Паули за спиною. – Цiлком зайвi слова, Борк.

Вона нарештi побачила власника низького голос – широку спину пiд коричневою замшевою сорочкою. Чоловiк обiйшов ii крiсло й попрямував до пульта. Ставши за спиною в лисого – той ледве сягав йому до плеча, – пiдняв погляд на Паулу; обличчя в нього було ледь асиметричне, вузьке й смагляве, i несподiвано свiтлими здавалися очi – яскраво-зеленi, вони дивилися пильно й водночас неуважно. Паула навiть здивувалась, як цей погляд примудряеться поеднати непоеднуване.

– Некоректнi показники, – повiдомив незнайомець, вивчивши нарештi Паулу й ковзнувши поглядом по пульту.

Лисий набурмосився:

– Бо дуже важко з ТАКИМИ працювати!

– То полегшiть собi роботу, – сказала Паула з крiсла. – Я до вас у пiддослiднi не напрошувалася…

Незнайомець нагородив ii неуважним зеленим поглядом, а експериментатор почервонiв, i навiть лисина в нього стала бузкова.

– Закiнчуйте серiю, Борк, – сказав незнайомець начебто байдуже, але Паулi одразу ж стало ясно, що лисий Борк – його пiдлеглий.

Експериментатор, досi червоний, кинув на Паулу войовничий погляд:

– Носiння темних окулярiв призводить до iмпотенцii в чоловiкiв!

Паула зустрiлася з незнайомцем очима. Стисла губи, намагаючись утримати на обличчi серйозний вираз:

– Нi-i…

– Кiшки бiлоi мастi часто страждають на глухоту!

Паула завагалася, здивована питанням, – i тут незнайомець за спиною в лисого на мить заплющив очi.

– Так! – повiдомила Паула радiсно. Їй справдi було приемно – так, наче на важливому iспитi ш зненацька й спритно пiдказали.

– Вечiрнi сутiнки викликають тривогу!

– Нi! – гаркнула Паула, дивлячись на незнайомця.

– Використовувати жуйку неестетично!

– Так!

– Барвиста постiль краща за бiлу!

Паула знов завагалася – незнайомець легенько хитнув головою.

– Нi, – з гордiстю повiдомила вона лисому.

– Серiю закiнчено, – нудним голосом оголосив експериментатор не Паулi i не смаглявому, а, скорiше, власнiй клавiатурi.

– Я вiльна? – життерадiсно поцiкавилась Паула.

Лисий Борк засопiв, причовпав до Паулиного крiсла й почав знiмати сенсори – Паула вiдразу ж засичала вiд болю, бо з першим же пластиром позбулася десятка волосинок на руцi, тонких i непомiтних, але цiлком, як виявилося, вiдчутних.