Печера

– Обережно… Краще я сама…

Задзвонив телефон; Борк покинув Паулу й поспiшив до апарата, якийсь час у тишi кiмнати чулося тiльки його незадоволене бурмотiння:

– Нi… Очевидно. Обробка даних… наперед сказати… то й призначте йому на сьому…

Паула з прикрiстю дивилася на потворну петлю, що звисала з рукава ii нового светра; тим часом незнайомець мовчки пiдiйшов i став знiмати з неi прищiпки та пластирi, швидко й спритно; вона була вражена, якi в нього теплi руки, й боялася, що вiн почуе вiд неi запах поту, – вона так змучилася в цьому крiслi, наче пiсля бiгу на довгу дистанцiю…

– Уставайте.

Вона вчепилася за простягнуту долоню; в першу мить ш запаморочилась голова, через секунду вона iз запiзненням зрозумiла, що пора в туалет.

– Я… – вона розшукала пiд крiслом свою сумку, боязко покосилася на лисого Борка, потiм на дверi. – Менi б…

– Ходiмо.

Кiмната здавалася перевертнем – половину ii було обставлено, мов шикарний кабiнет, проте за напiвпрозорою матовою фiранкою вгадувалися бiлi й нiкельованi лиховiсно-лiкарнянi обриси.

Паула вiдчула тривогу; незнайомець приязно ш кивнув:

– Не любимо лiкарiв?

– А за що iх любити? – пробурмотiла Паула збентежено.

– Це як подивитися, – незнайомець усмiхнувся. – Вас звати Паула Нiмробець. А я – Тритан Тодiн… Просто Тритан. І я не лiкар. Я експерт.

– Дуже приемно, – сказала Паула непевно.

Десять хвилин тому – в туалетi – вона облилася дезодорантом, навiть, здаеться, трохи перестаралася; вмилася, зачесалася, напудрилася й пiдфарбувала губи – усе з гарячковим поспiхом.

І все одно розумiла, що вигляд мае не найкращий. А який вигляд може мати жiнка, якiй три години морочили голову, а потiм прилюдно обiзвали дурною?!

Вона посовалася, вмощуючись у глибокому шкiряному крiслi, – мiнi-спiдниця здавалась iй тепер особливо недоречною.

– Шкодуете, що до нас прийшли?

Чоловiк на iм'я Тритан ждав, очевидно, щироi вiдповiдi.

Паула зiтхнула:

– Шкодую.

Тритан усмiхнувся знову:

– Наша провина… Моя провина.

– А до чого тут ви? – невпевнено спитала Паула.

Тритан сiв за стiл, висунув шухляду:

– До того…

У руцi його виявилась упаковка разових шприцiв: Паула сахнулася. Оце таке, з вогню та в полум'я…

– До того, – Тритан устав, виколупуючи з упаковки тонку довгу голку. – До того, що треба було заздалегiдь припускати… Давайте руку.