Печера

Паула вiдсахнулась; Тритан засмiявся, впiймав ii за рукав светра, тицьнув голкою, спритно затяг назад постраждалу петлю, так, що вiд зiпсованого не лишилося й слiду:

– Ну от…

Паула долонею провела по рукаву. Навiть майстриня Стефана навряд чи зробила б краще.

– Ну от, – Тритан повернувся до стола, недбало впустив голку в пластмасовий кошик для смiття. – На жаль, перший ваш досвiд роботи з нами виявився невдалий… І це майже трагiчно, Пауло. Бо ви – дуже цiнний працiвник.

– Я не працiвник, – гiрко вiдказала Паула.

– Ви бiльше не будете працювати з Борком, – сказав Тритан, i голос його став геть низький, зiсковзнув на крайнiй для людини регiстр.

Паула напружилася. Їй дуже не хотiлося Тритана засмучувати, однак…

– Я… вибачте, що так вийшло, але я взагалi бiльше не хочу… тут працювати. У мене своеi роботи повно… Часу немае абсолютно, та й узагалi…

Тритан рвучко пiдвiв своi зеленi очi – круглi з подиву й образи.

– Менi дуже прикро, – сказала Паула тремтячим голосом. І розсердилася на себе – це ж треба, так швидко забула зуболiкарське крiсло, сенсори-присоски та нескiнченнi дурнi запитання. Їй, бачите, неприемно, що цей Тритан засмутився. А вона його бачить, мiж iншим, уперше в життi.

Тритан неуважно пригладив рукою свое коротке темне волосся:

– Пауло… Маю до вас дуже особисте прохання. Вислухаете?

Вона нервово розстебнула замок на сумочцi – i знову його заклацнула.

– Я попрошу вас попрацювати… Ще хоч один сеанс. Не з Борком. Зi мною.

Ресторанчик «Нiч» потопав у свiчках.

У глибокому пiдвалi не було жодного вiкна, жодноi лампочки. Свiчки лiпилися до стiн, на кожному столику стояло два канделябри. Паулi страшно було подумати, скiльки мороки з усiм цим горiнням i стiканням – зате ресторанчик мав свiй неповторний вигляд.

– Менi, Пауло, подобаеться ця можливiсть вiльно поводитися з порою доби.

– Даруйте, а котра година?

– Пiв на сьому. Ви спiшите?

– Нi…

Паула була цiлком вiльна до десятоi вечора, часу зустрiчi з Ковичем, i тому Тританова пропозицiя «попоiсти» виявилася дуже до речi.

– Отож… Ви собi не уявляете, якi подиву гiднi механiзми поеднують нас-денних з нами-в-Печерi… Не прямолiнiйнi. Не однозначнi, не завжди явнi.