Печера

Це вельми цiкава структура, Пауло, я можу про це говорити не одну годину, проте боюся, що вам буде нудно чи неприемно… Ну?…

– Нi, – сказала Паула тихо.

Власне, Тритан був першою в ii життi людиною, з якою вона могла говорити про Печеру, не вiдчуваючи при цьому нiяковостi чи вiдвертого сорому. Вона марно намагалася збагнути, чому так виходить; можливо, причина цього – цiлковита Тританова природнiсть. Природнiсть i легкiсть. Ця людина цiлком вiдкрита i не соромиться цього, вiн легкий – i з ним легко…

– Тритане, а можна менi шоколаду з вершками?…

Ну з яким iншим чоловiком, котрий би нi з якогось дива привiв ii в ресторан, вона б зважилася на таку безневинну безпосереднiсть?!

І кому б iншому розповiла за один вечiр стiльки, скiльки навiть найближчi друзi про неi не знали?

Що було, коли п'ятнадцять рокiв тому загинули батьки.

Тритан хитнув свiчником, пiдкликаючи офiцiанта; на скатертину посипався дощ з барвистих воскових крапель.

– Шоколаду з вершками? Скiльки порцiй?

Який у нього дивний погляд. Погляд, що поеднуе непоеднуване.

– Пауло, може, тепер ви хочете мене про що-небудь запитати? Запитуйте. Про що завгодно.

Про що завгодно…

Про його родину? Про його життя?…

Вона перевела дух. Вiн терпляче чекав.

– Тритане, – сказала вона пошепки, дивлячись, як складно переплiтаються у вазочцi коричневi струменi рiдкого шоколаду та бiлi потоки вершкiв, – менi так не щастить у життi, бо щастить у Печерi? Так?…

– А хто вам сказав, що вам не щастить?…

Тритан неквапливо помiшував каву, Паула мимоволi всмiхнулася.

– Тритане… Я… Я сподiваюся, ТОЙ бiльше не буде… ну…

– Не буде, – вiдповiв вiн серйозно. – Усе буде гаразд.

Паула вiдчула пекуче бажання розповiсти Тритановi про зустрiч з режисером Ковичем.

Про те, що вони одне одного ВПІЗНАЛИ.

І ледве стрималася. І вирiшила зiзнатися – проте iншим разом.

* * *

О пiв на десяту шикарна машина пiдвезла Паулу до службового входу театру Психологiчноi драми. Пiдвезла й поiхала – йти на зустрiч з Ковичем було рано, тому Паула поволi прогулялася вздовж фасаду, розглядаючи рекламнi щити й по однiй нищачи цукерки, якими почастував ii новий знайомий. Тритан…

Вона бродила пiд лiхтарями й мимохiть усмiхалася. І, згадуючи журналiста Дода Дарнця, що втяг ii в усю цю iсторiю, не вiдчувала колишнього роздратування.