Самум (збірник)

Макс вирiшив, що вона бреше; Макс вирiшив, що, намагаючись його повернути, Катя вдалася до вульгарних жiночих хитрощiв.

– Менi дуже прикро, що ти розмовляеш про це зi стороннiми, – сказав вiн дуже холодно.

– Я не розмовляла, – Катя розгубилася. – Вона сама, розумiеш? Я нiколи не вiрила нi в яких вiдьом, але вона…

– І ти мене витягла, щоб оце все розповiсти? – Макс сидiв поруч на лавцi, далекий, як чужа галактика.

– Я тебе витягла, – у Катi стиснуло горло, – щоб… Я тебе кохаю. Давай… спробуемо… ще? Спочатку?

Джина гасала парком тепер уже з крихiтним Румпелем, Йорком у яскравому комбiнезончику.

– Катерино, – сказав Макс, – ми не можемо почати спочатку. Фарш неможливо прокрутити назад, як стверджуе народна приказка. Домовимося раз i назавжди: ти вiльна, я вiльний, ми друзi, заради пам'ятi про час, коли…

Катя дивилась, як вiн говорить, як його губи змикаються й розмикаються. У кишенi куртки вiбрував телефон – тепер уже не переставаючи; дзижчав, наче велетенська впiймана бджола.

Макс iшов до машини, не обертаючись, не звертаючи уваги на Джину. Катя сидiла на лавi й щосили пам'ятала, що навколо люди i що треба тримати себе в руках. Якщо ридати – то вдома, обiйнявши, щоб нiхто не бачив…

Телефон затих на кiлька секунд i знову почав смикатися, трястися, лоскотати.

Вона сягнула рукою в кишеню. Вийняла апаратик. Хотiла вимкнути, але промахнулась i натисла кнопку вiдповiдi.

– Катю! – трубка закричала iз незрозумiлим захватом.

– Хто це? – Катя розгубилася.

– Вiдьма! – радiла слухавка. – Ірина! Вчора ми з вами зустрiчалися!

Катя здригнулася:

– Звiдки у вас номер мого…

– Висвiтився ваш номер! – вiдьмин голос налився медом. – Катрусю, якщо вам треба допомогти – я допоможу безкоштовно. Хочете – поверну чоловiка, а хочете…

* * *

Частку секунди Ірина слухала короткi гудки.

– Дурна, – сказав демон з огидою. – У тебе фотографiя! Яка iй дорога!

– Ага, – пробурмотiла Ірина.

Вона натисла на повтор, заздалегiдь знаючи, що почуе: «Телефон абонента вимкнений або перебувае поза зоною досяжностi…»

Але Катя – диво! – знову вiдповiла.

– У мене ваша фотографiя! – закричала Ірина, i голос ii задзвенiв, вiдбиваючись вiд стiн кухнi. – Ви загубили фотографiю! Я пiд'iду, куди ви скажете, i вiддам!

– Не треба, – збайдужiло вiдгукнувся в слухавцi Катин голос. – Уже не треба.

– Катю! – заблагала Ірина.