Самум (збірник)

Тебе – точно.

– Ясно, – Ірина зцiпила зуби ще мiцнiше i встала.

– Ти куди? – демон насупився.

– До нужника! – вона гаркнула так голосно, що навiть школярi за дальнiм столиком озирнулися. – Сподiваюсь, до жiночого туалету ти за мною не попрешся?

* * *

У туалетi не було нiкого, крiм Катi; дiвчина ледь чутно схлипувала за зачиненими дверима.

«Шмаркачка, тютя. Менi б твоi проблеми, – подумала Ірина, стискаючи кулаки. – Подумаеш, свекруха вбилася. Ти ii ненавидiла – туди iй i дорога! Подумаеш, чоловiк пiшов.

Мужикiв навколо – зграi, тiльки помани. Жонатi, нежонатi, розведенi, бiднi, багатi, багатiючi… Молодi, старi. А ти, дурноверха, через Макса свого ридаеш та через свекруху журишся, i полiзеш, скотино, на дах… Та й хрiн би з тобою… Але ж ти й мене за собою потягнеш! А мене за що?!»

Вона зайшла до порожньоi кабiнки. Замкнулася. Ледве стрималася, щоб не загарчати, слухаючи Катине хлипання, щоб не крикнути на неi; нехай слабкi вмирають. Нехай стрибають iз дахiв. А я сильна, менi добре, життя влаштоване, i нема проблем! Не було до вчорашнього дня…

Вона вийняла телефон.

Секунду вагалася. Потiм, закусивши губу, набрала повiдомлення Вiцi: «Усе погано, викликай до контори санiтарiв з гамiвною, я можу себе вбити».

Знову замислилася на мить; нi, не бувае демонiв у сiрих костюмах iз краваткою. А якщо бувають, то…Нiчого не шкода, увесь свiт летить догори дригом. Будемо вiрити в гострий психiчний розлад, але зробимо все, щоб вижити. Абсолютно все.

Вона написала ще одне повiдомлення, навздогiн: «Це не жарт! Вiкусю, виручай!»

Катя тихо висякалась у себе в кабiнцi.

Добрий знак: зiбралася виходити. Ірина для годиться спустила воду, вийшла до вмивальникiв – i зустрiлася очима з демоном.

У дзеркалi.

Там же, у дзеркальних глибинах, вiдчинилися дверi i зайшли двi незнайомi жiнки. Розмовляючи, вони пройшли далi, не зважаючи на чоловiка у жiночiй вбиральнi.

Ірина зобразила усмiшку. Вийняла помаду й ретельно нафарбувала губи; якщо руки й тремтiли, то трохи.

Демон нiчого не сказав – тiльки дивився пiдозрiливо.

Вона повернулася за столик ранiше вiд Катi. Демон iшов по п'ятах. Ірина сiла, посмiхнулася, легко закинула ногу на ногу:

– Зараз повезу ii до себе в контору, замовляння почитаю, забалакаю, заспокою, те-се…

– Нема часу, – прошелестiв демон.

– Менi краще знати, – впевнено заявила Ірина. – Я вiдьма, я iх усiх наскрiзь…

Їi рука, раптом здобувши власну волю, схопила зi стола зубочистку.