Самум (збірник)

У гаманцi пiсля цього майже нiчого не лишилося.

– Дякую, – бiла й сувора, як статуя, Вiка сховала грошi й поклала на стiл ключi вiд офiсу. – Сплаченi рахунки за електрику в нижнiй шухлядi стола. Щось iще?

Ірина люто затяглася.

– Дякую, – з гiрким сарказмом повторила Вiка.

І рушила до дверей. Ішла дуже довго, як по злiтнiй смузi – хоч у тiснiй квартирi вiд кухнi до виходу було близько трьох метрiв, не бiльше.

– Стривай!

Вiка з готовнiстю зупинилась, але обертатися не стала.

Ірина вiдклала сигарету:

– Ти, той… Шизофренii в мене нема, але нерви не в порядку. Спробуемо… Помаленьку. Ану ж я ще на щось згоджуся?

* * *

– Як листя на деревi, як золото в кришталi, так збiльшаться грошi раби Божоi Анни!

Горiла свiчка, масно дихали пахощi. Наче нiчого й не було, щирився старий череп на столi, вкритому церковною парчею. У кришталевiй вазi, дзенькаючи, каталася старовинна жовта монетка.

– Як зiрки на небi, як золото в дзеркалi, так збiльшаться грошi раби Божоi Анни!

Монета лягла на кругле дзеркальце.

– Як сильна рiчка притягуе струмочки, а море – сильнi рiчки, як жiнка притягуе чоловiка, а чоловiк – жiнку, як нiч притягуе день, а день – нiч, так щоб i ти, грошику, притягував рублi та евро, долари й фунти, хай прибуде до тебе, i хай буде так завжди!

У пальцях з оновленим манiкюром з'явився зелений гаманець iз зображенням Бенджамiна Франклiна.

– Грошi течуть золотою рiчкою й назавжди залишаються з тобою… Тут, до кишеньки, кладу тобi амулет твiй.

Клiентка – висока плечиста дама, в минулому, здаеться, спортсменка – енергiйно закивала.

– Ітимеш – на порiг поклади двiстi баксiв. А як покладеш – скажи: «Скiльки кладу, тисячу разiв по стiльки хай повернеться менi». І хай буде так!

Очi в клiентки стали геть скляними.

Викликати духа цього разу Ірина не ризикнула й через хвилину вiдправила клiентку назустрiч незлiченним багатствам; та залишила на порозi п'ять тисяч рублiв дрiбними купюрами – очевидно, все, що в неi було.

– А чого, добре, – стримано похвалила Вiка. – Ір, ти ж сама маеш вiдчувати – пруха йде. Хiба нi?

– Та начебто пруха, – Ірина покрутила в руках запальничку, хотiла знову закурити, та раптом вiдчула вiдразу до сигарет.