Самум (збірник)

Потiм, майже не замислюючись над змiстом, однак шукаючи на клавiатурi кожну букву, настукала повiдомлення: «На твоiй фотцi – прокляття. Зателефонуй менi».

Вона залишила в тiлi листа номер свого мобiльного й надiслала повiдомлення – можливо, в нiкуди.

– Якщо лист повернеться – значить, скриньки нема, – сказав демон, нiби вiдповiдаючи на ii думки.

– І що тодi робити?

Демон мовчав.

– Ти знав, що в базi немае його телефону? – раптом запитала Ірина.

Демон мовчав.

– Чому ти менi не сказав? Чому сам його не вистежив? Чому не запам'ятав номер його машини? Вiн же едина ниточка! Чому ти…

– Через те, що я вселився в тебе! – гаркнув демон.

 – Я знаю те, що знаеш ти, дивлюся твоiми очима i слухаю твоiми вухами! Якби я мiг сам щось довiдатися – не став би бруднитися!

– Використовувати мене – значить бруднитись? – тихо уточнила вiдьма.

– Саме так, – демон пройшовся по кухнi.

Ірина опустила очi. Поки демон лякав ii, мучив, знущався – можна було прикидатися покiрною i шукати шляху до порятунку.

Але тепер демон не приховував огиди; вона раптом вiдчула себе глибоко й несправедливо скривдженою. «Я помщуся, – подумала вона, щоб подолати лють. – Я знайду, як помститися. Вiн ще не знае, з ким завiвся».

Зцiпивши зуби, вона перевiрила пошту, раз i вдруге. Лист не повернувся.

– Принаймнi скринька iснуе, – сказав демон.

«Але вiдповiдi нема, – подумала Ірина. – Може, вiн створив собi електронну адресу на один раз та й забув про неi?»

– Я помилився, – визнав демон, помовчавши.

 – Я пам'ятав, що з Катею минулося легко… Ми ii знайшли просто.

«Нiчого собi "просто"», – подумала Ірина, але нiчого не сказала.

Фото застiлля лежало на клавiатурi. Крiм пляшки мартiнi, того дня гостям запропонували бутерброди з iкрою, нарiзку сирiв, салат зi свiжими овочами, заливну рибу…

– Що вони святкують? – запитав демон.

Ірина знизала плечима:

– Не Новий рiк – це точно, на Новий рiк люди вдягаються iнакше. Чийсь день народження? Восьме березня? Може бути що завгодно, тiльки…

Вона замовкла, вдивляючись у знiмок.

Те, що ii зацiкавило, ледь потрапило в кадр – самим краечком.

– Це Великдень, – сказала вона впевнено. – Ось паска на столi. І отут шматочок паски, за пляшкою. Цього року Великдень припав на четверте квiтня.

– А що, як це торiшнiй знiмок?

– Яке це взагалi мае значення?

Демон не вiдповiв. Ірина знову перевiрила пошту – лист не повернувся, але й вiдповiдi не було.

– Глухий кут, – сказала вона крiзь зуби.