Самум (збірник)

– Не глухий кут, – демон зупинився в неi за спиною. – Хто цi люди? Що ти про них знаеш?

– Цей бiлявий – бабiй, – знехотя почала Ірина. – На вигляд – здохлика, грибок кривоногий, де воно й береться. Рокiв йому близько тридцяти, за професiею – офiсний щур…

Почавши говорити, вона не могла зупинитися. Демон знову описав коло по кухнi й сiв перед вiдьмою. Його лице з уважного стало недовiрливим, потiм здивованим.

– Самотнiй, обручки на пальцi немае… звiсно, – Ірина, мружачись, дивилася на фото. – Найiмовiрнiше, ви наймае квартиру.

Однокiмнатну. П'е… середньо. Незадоволений життям. Розраховуе на цю чорненьку дiвицю, яка сидить поруч, але, судячи з пози дiвицi, йому нiчого не обломиться. Мабуть, з цим усе… Тепер дiвчина. Трiшки за двадцять. Незамiжня. Дурненька. Але добра. От iще: вона постувала принаймнi два тижнi перед Великоднем, постувала ретельно. Тому дуже пишаеться собою… Не студентка. Освiта середня. У цiй компанii постiйного бойфренда не мае… Найiмовiрнiше, в пошуку. Але бiлявий ii не влаштовуе.

Ірина помовчала.

– І козi ясно, – сказала повiльно, – що дiвчина запала на нашого фотографа. І дивиться так трiшки мимо… значущо.

– Як ти знаеш, що вона постувала? – подав голос демон. – Я тобi не клiент. Не мороч менi голову.

Ірина й не подумала вiдповiдати.

– Тепер блондинка… Руку поклала на плече дiвицi, що означае ця рука? Нiякого сексуального пiдтексту. Радше, неусвiдомлене застереження: не заривайся, кицю, цей мiй. Пiдсвiдомо вiдчувае в дiвчинi суперницю… Бо блондинка старша за брюнетку, трiшки поправилася за минулi мiсяцi: сидячий спосiб життя, коктейлi, тiстечка, – Ірина перевела подих.

 – Вирiшила худнути, тому на тарiлцi в неi тiльки салат. Сама вона штучка ще та, розумна, зараза. Дами такого типу не вiшаються нi за яких умов. Таким чином, пiд пiдозрою двое: дiвчина й грибок. Причому дiвчина на першому мiсцi.

– Чому ти вирiшила, що дiвчина постувала? – уперто перепитав демон.

Ірина зiтхнула:

– Подивись на ii тарiлку. Ти коли-небудь бачив, щоб людина за святковим столом iла саму ковбасу?

– Може, вона просто любить…

– Ага-ага.

Ще колiр обличчя. Ще блиск в очах. І щоки запали.

– Непереконливо.

– Не збираюся тебе переконувати.

Демон замислився.

– Таким, як вона, дуже важливо вважати себе правильними, – помовчавши, сказала Ірина. – Знати, що ти добра. Щось важити у власних очах. Кажу тобi: якщо хтось на цiй фотцi потенцiйний самогубець – то це вона.

– Перевiр пошту.