Промінь

Вiн зварив кави й залишив у термосi – для Марii. Склав фiгурку з паперовоi серветки – чи то звiр, чи то птах. Поклав у чистий кухоль: вона прокинеться i засмiеться. Якщо любиш когось, спробуй його розсмiшити.

Прийняв душ i одягся. Марiя спала: ii лице було таке спокiйне, таке свiтле й мирне, що Максим простояв секунд тридцять, нерозумно всмiхаючись, перш нiж згадав про час. Вона сказала: «Ти перестав ходити на океан…»

Вулички-коридори були вимощенi гладеньким i шорстким, теплим i прохолодним деревом, каменем, пластиком – для сенсорноi рiзноманiтностi, для любителiв ходити босонiж.

Максим вибрався з вежi на схил, покрокував по стрiчцi ескалатора, потiм зiстрибнув на стежку. Обернувся, щоб подивитися на замок у матовому ранковому свiтлi. Ледь не спiткнувся об робота-прибиральника: той совався на узбiччi, збираючи невидимi порошини. Робот прошмигнув у нору: судячи з черепахового малюнка на корпусi, це був Кайзер. Максим зiтхнув. Усi цi роки йому дуже не вистачало звiрiв. Суворий карантин, умови польоту: на Новiй Землi iх зустрiне iнша фауна. Бiлки, що скачуть по деревах у рекреацiйцi, пелiкани, що висять над хвилями океану, насправдi – об’емнi картинки. З нудьги почнеш давати iмена роботам-прибиральникам…

Зате як зрадiють нашi дiти й онуки, коли нарештi побачать справжнi хвилi й справжнiй лiс, справжнiй свiтанок, справжне небо. Вони дивитимуться в небо, а я подивлюся на iхнi обличчя, коли…

Холодна хвиля по м’язах, потiк мурашок по шкiрi. Вiдчуття, наче щось стисло груди. Спiв птахiв i запах мокроi трави.

На секунду йому здалося, що це i е Прибуття. Це спiвають справжнi птахи, не запис, не iмiтацiя.

Пiдлога нахилилася й стала сторч.

– Допоможiть! Промiнь… з’еднай мене…

Останне, що вiн побачив, була краплина на похиленiй травинцi-волотi. А потiм свiтло згасло.

ДЕНИС

Вони сидiли за квадратним столом в «офiсi» – великiй кiмнатi, обставленiй, як переговiрна. На неосяжному екранi пiд стелею вiдображалися три рядки по десять квадратiв-днiв: календар експерименту.

Перший день був обведений червоним i переливався, наче дешева реклама.

Славiк сидiв, розвалившись на стiльцi, Еллi – зiбрано, як кiшка перед стрибком. Марго мерзлякувато обнiмала себе за плечi. На стiльницi з димчастого скла перед кожним лежав смартфон з великим екраном: 9-58. 9-59…

Над столом беззвучно виникла голограма: космiчний корабель, схожий на хижого метелика посеред темного космосу. Усi четверо здригнулись, а Марго ще й пiдстрибнула на стiльцi.