Промінь

Хочеш вiрити, що це люди… якi перебувають казна-де, в чарiвнiй краiнi, в iншому свiтi, в альтернативнiй реальностi… Вiр, i нема чого соромитися. Подивись, як ти розкiшно все придумав! Щоб примирити людину з iдеею смертi, треба дати iй надiю на посмертне щастя… Пацан, це майже генiально! У нашому технiчному описi окремо прописано: «За умовами програми нiхто з першого поколiння не релiгiйний, вони атеiсти або агностики». Це випадково? Нi! Це зачiпка для нас, це ключ! Ти розв’язав завдання, синку!

– Я не знав, що це буде так! – Денис закашлявся, вгору полетiли краплi кровi й вернулися назад, на лице й сорочку.

 – Я гадки не мав, що вона так… повiрить! Вона поводилась, як людина, i реагувала, як людина!

– Людина, людина, – терпляче повторила Еллi. – Добре.

– Що доброго?! Що ми манiпулюемо живими людьми?!

Славiковi червонi кеди зупинилися поряд з Денисовим лицем. Високо над собою Денис побачив його лице: Славiк був пригнiчений i стривожений. Присiв навпочiпки, сiпнув шиею:

– Слухай, ну припустiмо.

Навiть якщо люди. Але ж у пiдсумку – iм же краще, вони вийшли з депри, про що взагалi базар?!

– От-от, – Еллi кивнула. – Послухай розумну людину.

Славiк усмiхнувся, не прочитавши глузування в ii голосi.

– Люди – це ми, – меланхолiйно сказала Марго. – І нам усiм щось потрiбно.

Вона пiдiйшла, сiла поруч, допомогла Денисовi зручнiше прикласти танучий лiд.

– Ти менi нагадав, – сказала зi смутною усмiшкою. – Якось Ігор за мене побився. Його побили. Тi втекли… Я викликала швидку й так само сидiла поруч… Принести ще льоду?

– Дякую, – сказав Денис.

 – Здаеться… фонтан заткнувся.

Вiн помацав руками й сiв на пiдлозi. Прийняв од носа талий лiд; пальцi закоцюбли.

– А щодо твого Ігоря… його вилiкують. Навiть не сумнiвайся.

Марго вдячно всмiхнулася.

– Хто-небудь бачив тут пиво? – заклопотано запитав Славiк. – Я пiсля такого першого дня не проти трохи розслабитися, а ви?

* * *

– Цур, я б’ю клинцi до Еллi, вона для тебе все одно занадто стара. А ти можеш спробувати Марго.

Вона теж прикольна.

– У Марго е хлопець.

– То й що. Дiвки бувають такi несподiванi, такi непередбачуванi…

Вони валялися в шезлонгах на краю великого басейну. Славiк поводився пiдкреслено дружелюбно. Денис раз у раз торкався язиком зубiв, нiби перевiряючи, чи вони на мiсцi. Губи розпухли, але на душi стало незмiрно легше.

Еллi й Марго, обидвi у вiдкритих купальниках, нiжилися в джакузi, то занурюючись по шию в гарячу воду, то з вереском вистрибуючи.