Промінь

Коли не розумiеш, що вiдбуваеться, просто тонеш у реальностi, як у пастцi мурашиного лева.

Знову телефонний дзвiнок. Номер не визначився. Денис вирiшив не вiдповiдати. Його телефон дзвонив простим стародавнiм дзвiнком, як телефоннi предки пiвстолiття тому: дзень. Дзень. Потiм дзвiнки обiрвалися.

Удалинi почулася полiцейська сирена. Дедалi ближче. У калiфорнiйських сирен особлива iстерична iнтонацiя – вони репетують так, наче рятувати вже нiкого, все пропало. Вiдлунювало аж у стiнах сусiдських будинкiв. На вузькiй вулицi полiцейськi машини влаштують затор… що подумають сусiди? А головне, що Денис скаже полiцейським?!

Знову дзвiнок з невизначеного номера.

А що, як у мами розбився телефон, i це передзвонюе з чужого телефону – мама? Алло?

– З днем народження, Денисе, – сказав знайомий голос. – Це я, твiй старий iдiот.

* * *

Полiцейськi простовбичили пiвгодини у дворi, перегородивши машинами вулицю. Потiм приiхала мама: «Я його бачила, бачила! Вiн з’явився до мене й сказав, що забере мого сина!»

Коля, блiдий, сидiв у вiтальнi й дивився мультики, поки Оля, теж блiда, носила йому з кухнi воду, чай, полуницi, шоколадки й суворо забороненi чiпси.

Гiпсова лангета на нозi в Колi була оздоблена персонажами з «Губки Боба».

Полiцейськi ставили запитання. Денис чув голоси крiзь дзвiн у вухах – йому здавалося, що все це не насправдi.

– Вiн тобi дзвонив?

– Так. Номер не визначався.

Вони дослiдили Денисiв телефон: у пам’ятi не збереглося жодних викликiв, крiм маминих.

– …вiн дзвонив, я не брешу! Вiн сказав, що забере мене…

Приiхав з роботи батько.

Мама поiхала з полiцейськими у вiддiлок: iй не вiрили. Не штрафували за неправдивий виклик, але й не вiрили, i тим бiльше вiдмовилися надати охорону. Про день народження всi забули; тiльки вночi, вже о дванадцятiй, родина зiбралася все-таки на кухнi, пришкутильгав Коля на дитячих милицях, а Оля запалила свiчки на заздалегiдь приготованому тортi: чотирнадцять тонких свiчок.

– З днем народження, синку, – сказала мама.

 – Через пiвгодини настане пiвнiч. Твiй день закiнчиться. А це значить, що вiн… цей… не виконав погрози. Не змiг!

Батько подивився на неi втомлено: в нього зiрвалася дуже важлива зустрiч, i завтра чекали неприемностi, нерви, збитки. Докори заповнили його рот, тисли на корiнь язика: «Ти собi навiяла», «Тобi здалося», «Це психоз», «Цей божевiльний узагалi мiг дзвонити через океан». Але батько мовчав, що робило йому честь, i навiть дивився без осуду – тiльки зi смутком.