Сліпий василіск

Ранок вони зустрiли на тому самому бульварi, на тiй самiй лавi, тiльки димних коркiв тепер не було, а були самотнi машини, що чмихали туди-сюди, та ще свiтлофор, вiн миготiв жовтим над тим мiсцем, де колись стояв регулювальник.

– Заспiвай, – сказала Улiя. – Заспiвай про Мiста.

Вiн посмiхнувся. Ще не встигнувши погодитися, глибоко зiтхнув – так зiтхае птах, збираючись злетiти.

Сашко заспiвав – неголосно й без слiв. Улiя i без слiв упiзнавала посипанi вогнями схили, ланцюг вогнiв у дзеркальнiй рiчцi, потоки Людви та машин у стромовинах розв’язок, високi i низькi будинки, якi утримують небо над великим Мiстом…

Сашко спiвав, i Улiя раптом згадала все, що було сказано цiеi ночi.

І повiрила кожному слову.

Машин ставало все бiльше. Сашко вже не спiвав, а просто сидiв, тримаючи Улiю за руку; у будинку напроти – на четвертому поверсi – вiдкрилася кватирка, пропускаючи чиесь цiкаве обличчя.

– Прошу вибачення…

Улiя i Сашко разом повернули голови.

Неподалiк, у чавуннiй огорожi, стояла Червона Машина з вiдчиненими дверцятами.

* * *

Людина в Червонiй Машинi не сподобалася Улii, зате пiсля зустрiчi з нею Сашко почав бiльше спiвати. Вiн спiвав вранцi у ваннiй, вдень за фортепiано, ввечерi в лiжку; Улiя слухала, i iй здавалося, що вона летить уздовж вулицi над осьовоi розмiткою, i лiхтарi завиваються у вогненнi стрiчки праворуч i лiворуч.

Пiсля кiлькох днiв щасливого очiкування Сашко прийшов додому спантеличений i п’яний, потрясаючи папiрцем, який вiн називав контрактом; його батьки були чи то радi, чи то стурбованi.

– Я буду спiвати, – пояснив Сашко Улii. – Це справжне везiння, удача, так просто жар-птиця в руки… У мене будуть альбоми, я стану… Ти ще побачиш!

Вiн заснув, а Улiя пiднялася в темрявi, вiдiмкнула дверi без ключа й вийшла в тiсний коридор, де на бруднiй сходовiй клiтцi маялося нутро блочного будинку з просiлим фундаментом.

Чужi лiхтарi ледь помiтно переморгнулися при ii наближеннi, дроти напружилися i знову розслабилися; вулицi були порожнi, свiтлофор з чотирма секцiями улесливо спалахнув зеленим. Улiя вийшла на середину великого проспекту й сiла на подвiйну лiнiю розмiтки, затишно й звично, нiби на жердинку.

Тепер Сашко буде багато спiвати. Вiн щасливий. А значить, i вона щаслива теж.

Вона закинула обличчя до лiхтарiв; асфальт був теплий i м’який.