Сліпий василіск

Зустрiчнi вiтри сплелися посеред платформи; з миттевого смерчу назустрiч Улii ступив пiдземний Вiтер – саме такий, яким вiн повинен бути.

Уже оповита iм i кинута на холодну пiдлогу, вона повернула голову й встигла побачити, як з вiкна вiд’iжджаючого поiзда на неi дивиться, в останнiй момент обернувшись, Сашко.

Епiлог

Ім’я його було, як осiннiй лист, що перезимував пiд снiгом – тiнь iменi, спогад, може бути, легка тiнь жалю, пiднята брова: так, був такий спiвак… Правда, велике майбутне, яке йому пророкували, так i не вiдбулося.

Уже через рiк про нього мало хто пам’ятав – були iншi, багато, i яскравих, i строкатих, i жвавих, i повних життя, афiшi нашаровувалися одна на iншiй, як рiчнi кiльця великого дерева. Обличчя його, заховане пiд шарами паперу та клею, стало одним iз багатьох, обличчям у натовпi, нiхто не знав його iменi, нiхто не обертався вслiд.

Самотнiй i бездiтний, з роками вiн придбав маленьке дивацтво: ночами, за лiченi хвилини до закриття метро, вiн сiдав в останнiй потяг i виходив завжди на однiй i тiй самiй станцii.

Прибиральницi впiзнавали його, iнодi посмiювалися, а iнодi про всяк випадок цуралися.

Вiн нiби шукав когось. Але нiколи не знаходив.

А за його спиною прибиральницi на рiзних станцiях метро – особливо тi, кому часто доводилося працювати вночi, перед самим закриттям – передавали один одному пiдземну легенду.

Клялися, що дiйсно бачили. І черговi, i мiлiцiонери, хоч i тримали язик за зубами – бачили ii.

І деякi машинiсти теж.

Дiвчина рокiв двадцяти, тонка, висока, з рюкзаком за плечима, одягнена завжди – i влiтку, i в холоднечу, i в дощ – у потертi джинси та курточку-вiтрiвку. Нiхто нiколи не помiчав, як саме вона з’являлась. Може i справдi з тунелю. Інакше звiдки на перонi, уже забороненому для пасажирiв i секунду тому порожньому, раптом взятися дiвчинi?

Їi зустрiчали – вона не чула. Чiпала, нiби слiпа, мармур колон або облицювання стiн, оглядалася неодмiнно, а потiм нiби згадувала, що хоче пiти – i крокувала спочатку повiльно, а потiм все швидше й швидше в кiнець пiдземного залу, до виходу, туди, де допрацьовував останнi хвилини Ескалатор, що нiс угору, пiд небо.

Пробна куля[5 - © Марина та Сергiй Дяченки, 2009]

Для сухоi шкiри. Для чутливоi шкiри. Для жирноi, для в’янучоi. Я скопiювала iх на пробу – професiйнi креми й сироватки радикальноi дii, i вирiшила провести випробування.