Сліпий василіск

Дiвчина втислася спиною в килим, i ii тонкi довгi нiгтi провели по бiлих щоках червонi борозни:

– Н-нi…

Вiн пiднiс вогонь так близько, що пiдсмалив iй волосся.

Їй було, мабуть, рокiв сiмнадцять. Безсумнiвно красиве обличчя, спотворене сльозами й страхом, обкусанi повнi губи, червонi опухлi повiки, iз одягу – тiльки тонкi напiвпрозорi шаровари, i високi груди, не прикритi маленькими тонкими руками…

Якоiсь митi вона вiдвела руки – i Дадон здригнувся. У першу секунду вiн не встиг зрозумiти, чому так сухо в горлi й боляче в животi – та за його плечем хрипко задихав молодий воiн, i вже наступноi митi Дадон усвiдомив i спокусу, i свое власне непристойне бажання.

Навiть будучи безпорадною, наляканою i негарною, дiвчина шкiрою випромiнювала заклик плотi; аромат грiха, густого й липучого, перебив навiть дух благовонь. Усi, хто цiеi митi були в наметi, зробили крок уперед.

Дадон застогнав i пiдняв меч. Безсовiснiший виродок, що знищив… Вiн сильний духом – вiн немолодий. Вiн уже знае, куди нацiлити безжалiсне лезо – в основу шиi, мiж червоним кораловим намистом i золотим iз камiнцями ланцюжком…

– Не треба, – заплакала вона тихо i безнадiйно.

 – Будь ласка, не треба. Пожалiйте…

Вигляд оголеноi сталi примусив ii дрижати всiм тiлом. Крiзь розчепiренi пальцi на Дадона дивилося одне кругле, чорне, як терен, повне слiз дитяче око:

– Не треба…

У наметi стояла туга, майже вiдчутна тиша. По маленькiй пiднятiй долонi котилися прозорi краплi. Меч у руцi Дадона спiймав на лезо вiдблеск вогню; за його спиною хтось переривчасто зiтхнув.

– Ти хто? – запитав хрипко.

Вона не знала.

Усього ii життя було – днiв двадцять п’ять; усе життя ii було – намет i щастя, вона вiдпочивала на подушках i iла фрукти, i вона любила… Іменi не мала. Вона називала себе «царицею»… Вона не знала, царицею чого. Їй просто подобалося це слово… Потiм зробилося страшно. Тому що на змiну любовi прийшла смерть; тут ходила смерть i збирала жертву. Вона не знала, чому.

Дадон мовчав i дивився, як вона плаче.

Вона була молодшою вiд його синiв – рокiв на п’ять молодша за Гришу i на повнi вiсiм молодша за Тошу. Тепер вона йому здалася лише заплаканим дiвчиськом – але назустрiч його синам вона вийшла з посмiшкою на ще не покусаних вустах, i поклик ii плотi, нехай не усвiдомлений нею самою, здатен був оглушити, лишити розуму, убити…

Убив.

Поховальне вогнище здiйнялося до неба; Дадон пiд страхом смертi заборонив будь-кому заходити в намет. І поставив на входi сторожу.