Сонячне коло

Вони люди, переконаються, що я виконала iхне доручення, звiльнять сестру i племiнникiв… Ось вона.

Лорд-регент узяв черепашку. Потримав на долонi. Зняв пов’язку з обличчя; у нього були запаленi нездоровi очi:

– І що там, по-вашому?

– Звернення до iмператора. Вони хочуть перетягнути його на свiй бiк.

І нагадати, хто вбив його батька, додала вона беззвучно.

– Тодi навiщо такi складнощi? – лорд-регент дивився на неi. – Чому ви просто не зробили, як вони наказали, i не пiдкинули iмператору цю черепашку?

Ірiс мовчала.

– Вам розв’язати язика?

– Я пожалiла… Ференца. Вiн дитина. Вiн перенiс таке… i продовжуе з цим жити. Я не хотiла, щоб вiн… знову через це проходив. Робив якийсь… жахливий вибiр.

Лорд-регент пiдкинув рогату черепашку на долонi – i зловив:

– Йому доведеться зробити жахливий вибiр, не раз i не двiчi… Тому що вiн iмператор, i це його обов’язок. А я сподiвався…

Вiн на мить замовк. Саркастично скривився:

– Я сподiвався, що темнi часи минули назавжди i хлопчик тепер може грати на сопiлцi.

– Вiн здоровий? – у Ірiс дедалi сильнiше паморочилось у головi. – Просто скажiть, так чи нi!

– Вiн здоровий, – лорд-регент посмiхнувся. – Але дуже злий, бо я його замкнув. А вiн хоче займатися музикою… i вiн любить вас.

Їй не сподобалася його iнтонацiя.

– Я був такий радий, – сказав вiн повiльно, – коли ви погодилися приiхати. Я бачив, який вiн був щасливий цi днi. Ви дуже багато йому дали, чого я дати нiколи не зможу.

Я хотiв би, щоб вiн був iншою людиною – не такою, як я. Для процвiтаючоi, мирноi, доброi iмперii потрiбен мудрий i милосердний правитель, покровитель мистецтв. У мене зовсiм немае музичного слуху… А музика ж вчить милосердя?

Ірiс мовчала.

– По мiсту повзуть чутки, – сказав вiн з кривою посмiшкою. – У палацi сум’яття. Базiкають, що iмператор чи то мертвий, чи то помирае. Бунтiвники повiрили, що iхнiй план спрацював, i пiднiмають повстання. А менi тiльки того й треба.

– Який план?

– Ви хочете це послухати? – вiн простягнув iй черепашку на долонi. Ірiс потягнулася до мушлi, не замислюючись, адже втрачати було нiчого…

Лорд-регент вiдступив, вiдводячи руку:

– Дурепа! Там усерединi болiсна смерть, яку вони передали iмператору вашими руками, ви – державна злочинниця, панi Ірiс Май, винна у замаху на життя iмператора. Варта!

Загуркотiли чоботи.

* * *

– Панове, я розкрив змову. На жаль, масштабну.