Сонячне коло

Але рiвно о пiв на сьому ви мусите бути готовi, я прийду за вами й особисто супроводжу до резиденцii.

За вiкном пливла назустрiч нова вулиця – кам’янi фасади з бiлого i червоного мармуру, дерева та квiти, трiскучi водоспади, струмки, що бiжали кам’яними руслами. Це Кам’яний Лiс, вiдсторонено подумала Ірiс. Ти мала рацiю, сестричко, вiдраджуючи мене вiд цiеi поiздки.

* * *

Два днi тому, пiд час останньоi стоянки, вона розминала ноги, походжаючи уздовж палуби, чекаючи, поки пароплав нарештi вiдчалить.

Непримiтний молодик в одязi портового службовця з’явився, здаеться, нiзвiдки:

– Вам лист, панi Ірiс…

Вона не чекала листiв, i тим бiльше на борту пароплава. Вона була вражена, звiдки службовцю вiдоме ii iм’я, але самовпевнено вирiшила, що це слава. Розгорнувши папiрець, вона впiзнала почерк Лори.

«У нас усе добре, – писала сестра. – Ми переiхали. Людина, яка передасть тобi лист, бажае нам добра. Ми з дiтьми любимо тебе, Ірiс».

– Що це означае? – запитала вона у посильного.

 – Що таке – «переiхали»? Куди?!

– У безпечне мiсце, – вiдповiв той майже весело. – Тобто воно залишиться безпечним, якщо ви, панi Ірiс, будете цяцiнькою i провернете сяку-таку просту справу в Кам’яному Лiсi. А яку – вам повiдомлять пiсля прибуття.

Пароплав вiдшвартувався. Працювали машини, пахло димом i рибою. Мiж бортом i причалом розширювалася смужка води.

– Хто ви такий?!

Хлопець вирвав у неi з рук листа, перескочив через борт i стрибнув на причальну тумбу. Помахав Ірiс рукою:

– Не здумайте тiкати, не виконавши доручення! Адже ви любите свою сестру i племiнникiв, еге ж?

Ірiс захотiлося зiстрибнути за ним, зiскочити з корабля, що вiдвозив ii до краiни, де за зраду варять у казанах.

Але пароплав уже далеко вiдiйшов вiд причалу.

* * *

В апартаментах ii чекала готова тепла ванна. З вiкна вiдкривався краевид на балюстраду, за якою лежало море, пiдсвiчене низьким сонцем.

Лiкар виявився небагатослiвним i ненастирливим. Пiгулка, яку Ірiс спершу не хотiла у нього брати, подiяла майже миттево, i головний бiль вiдступив.

Стоячи бiля вiкна, вдихаючи теплий вiтер, Ірiс вiдчула себе набагато краще. Можливо, думала вона, тi люди – звичайнi контрабандисти. Можливо, вони зрозумiють, що я не можу бути iм корисною. Та й що такого жахливого вони менi можуть доручити?

У дверi постукали рiвно о пiв на сьому. Сонце вже висiло над самiсiньким горизонтом, а Ірiс закладала останню шпильку у волосся.