Сонячне коло

В iхнiх усмiшках Ірiс бачила тепер вимушенiсть, навiть нервознiсть; або iй так здавалося через те, що сама вона хвилювалася дедалi бiльше?

– Ви втомилися з дороги, – сказала висока жiнка рокiв сорока, з волоссям кольору слоновоi кiстки, гладеньким i ретельно укладеним. Кiлька хвилин тому вона назвала Ірiс свое iм’я.

– Але пароплав запiзнився не з вини капiтана, – сказала Ірiс перше, що спало iй на думку.

– Можливо, – жiнка кивнула. – Ви забули, як мене звуть? Тереза, член iмператорськоi ради. Розумiю, вам зараз не по собi.

Не треба нiчого боятися. Всi ми знаемо, що розповiдають на континентi про Кам’яний Лiс…

Вона трохи зсунула брови, ii обличчя стало жорстким:

– Коли ми задихалися у кривавiй кашi… i прохали про допомогу, на континентi вдали, що оглухли й ослiпли. Мало того – вони таемно пiдтримували змовникiв! Бунт готувався задовго, з першого дня хвороби старого iмператора. Коли почалася рiзанина на вулицях, принц Мiло зважився на переговори з бунтiвниками… на переговори! Ми вважаемо за краще називати це «помилкою» – з поваги до загиблого, хоча це була, звичайно, зрада.

І ось, коли здавалося, що все скiнчено, все валиться, на вулицях трупи, на площi страти… Бунтiвники першими запустили казан i почали варити в ньому незгодних. Уперше за двi сотнi рокiв! І знаете, що ми змогли протиставити варварству i насильству?

– Е-е… Справедливiсть?

– Ще бiльше насильство, – вiдгукнулася вона з м’якою усмiшкою. – Чому лорда-регента вважають чудовиськом? Бо вiн чудовисько.

Вiн став таким, рятуючи iмперiю. Рятуючи нинiшнього iмператора, Ференца. Єдина людина змогла збожеволiти настiльки, щоб зупинити безумство, i це був…

– Лорд-регент! – проголосив вiд дверей церемонiймейстер.

Стихли всi розмови. Вiдчинилися стулки дверей – на галереi, на другому поверсi. Ввiйшов чоловiк у чорному вiльному костюмi, з широкою пов’язкою на обличчi, що повнiстю закривала очi.

Тереза, а з нею всi в залi, схилились у поклонi. Ірiс, яка не звикла кланятися, просто опустила голову.

– Добрий вечiр, панове, – сказав чоловiк на галереi. – Сьогоднi ми зустрiчаемо дорогу гостю, Ірiс Май, я сподiваюся, ви вже встигли познайомитись.

Вiн единий виголосив ii iм’я так, як воно звучало на континентi, а не так, як жителям Кам’яного Лiсу було зручно його вимовляти.

Вiн рушив униз крутими сходинками. Ірiс здалося, що зараз вiн неодмiнно оступиться й упаде, але вiн крокував легко, як зрячий.