Сонячне коло

 – Але лорд-регент нiкому не вiрить, вiн усе перевiряе сам… До речi, нiколи не намагайтеся йому брехати, може вийти недобре.

Регент стояв тепер у натовпi гостей, розмовляв, усмiхався – не знiмаючи пов’язки.

– Вiн здатний вiдчути зраду до того, як вона дозрiе i принесе отруйнi плоди, – неголосно сказала Тереза. – Тому регулярнi прийоми, тому на них запрошують рiзних людей, впливових i не дуже, тому так жарко… Регент пiдозрюе всiх, щомитi чекае зради – й небезпiдставно. Минулого мiсяця стратили трьох шпигунiв…

– Їх зварили на площi?!

– Не вважайте нас варварами, – Тереза скривилася.

 – Вiдтодi, як було придушено бунт, казан стоiть порожнiй i холодний. Як на мене, досить було вислати цих людей, але… Лорда-регента вже не переробити. Який час, такий правитель.

Вона зробила паузу, оцiнила обличчя Ірiс i заговорила в iншому тонi:

– …Але часи змiнюються! Імператор – чудова дитина, ви побачите, розважлива, вiдповiдальна не по роках. Через п’ять рокiв ми отримаемо на тронi iдеального государя, мудрого i доброго… Чому ж ви нiчого не iсте? Розкiшнi фрукти, витончений сир, вино дуже легке, скуштуйте.

Ірiс похитала головою, сподiваючись, що ii гарячковий рум’янець спишуть на спеку.

Нiби вiдчувши ii погляд, регент повернув голову. Покрокував через усю залу, на ходу взяв келих у слуги з тацi. Пiдiйшов до Ірiс i Терези, пригубив шампанського i зняв пов’язку. У нього були сiрi очi, з тих, що змiнюють колiр залежно вiд освiтлення. І, звичайно ж, вiн не був слiпим.

– Панi Ірiс, – вiн сховав пов’язку до внутрiшньоi кишенi вiльного пiджака, – ви не хотiли б вийти на балкон, подихати свiжим повiтрям, помилуватися нiчним мiстом?

* * *

На балкон вели дверi просто iз зали прийомiв, i звiдти справдi вiдкривався прекрасний краевид на вогнi мiста, але вiяв такий пронизливий вiтер, що Ірiс одразу заклякла.

І це було до речi: не довелося пояснювати, чому вона так тремтить i цокотить зубами.

Лорд-регент запропонував iй руку, i вона не змогла вiдмовитися. Спираючись задерев’янiлою долонею на його лiкоть, проiхала вниз по сходах до внутрiшнього двору, де вiд вiтру затуляли стiни.

Тут було тепло i тихо, у напiвтемрявi ледь чутно шелестiла вода.

– Спасибi, що ви погодилися приiхати. Імператор закоханий у вашу музику. Уроки сопiлки – те, про що вiн давно мрiе, тим бiльше вiд вас, адже ви його кумир… Вiн страшно самотнiй у своi дванадцять рокiв, вiн приречений на владу – i самотнiсть. Ви все ще тремтите?

– Я майже зiгрiлась.