Стократ

А там… Сотнi загинули, а тисячi прийшли на землi Грана шукати притулку й захисту…

Стократ слухав, вiдзначаючи про себе, як вона говорить. То збиваеться, а то наче по-писаному, але не тому, що бреше. Цiкаво.

– Де тепер цей чаклун, Свiт? – вiн обiрвав ii на пiвсловi.

Вона здригнулася. Видно, це питання турбувало i ii.

– Вiн… Я не знаю. Батько весь час чекав, що вiн от-от повернеться. Начебто одержував од нього листа…

– Чаклун хотiв тебе забрати?

– Так. Я була йому навiщось дуже потрiбна.

– А вiн знае, що ти втекла?

Свiт безпорадно подивилася на свого супутника.

– Гаразд, – сказав Стократ. – Ми зупинилися на пожежах у Лiсовому Краю. Що було далi?

– Пiсля пожеж батько вирiшив мене сховати. Замкнув… у моiй кiмнатi, там грати були на вiкнах… i я там сидiла.

– Що, весь час?

– Весь час, – раптом заговорив Правила Пристойностi. Його голос звучав, наче скрип дверних завiс. – Вона сидiла пiд замком. Їi не випускали навiть у двiр! Наче у в’язницi… Три роки…

Стократ пiдвiвся i пройшов з кутка в куток.

І ще раз: туди-сюди. Так, тепер багато що стае зрозумiло. І ii манера говорити – теж. Вона розучилася говорити з людьми, зате, ймовiрно, звикла думати про себе шматочками прочитаних книжок.

– Ти хто такий? – Стократ обернувся до чоловiка.

– Учитель добрих манер, я ж сказав.

– І як ти з нею познайомився?

– Володар Гран хотiв… ну, вiн же збирався… Одне слово, вiн став вiдомий в окрузi, йому треба було вчитися етикету… Мiй старий учитель пiдказав: сходи до Грана, запропонуй своi послуги, вiн оцiнить…

– Оцiнив? – Стократ розвернув стiлець i сiв тепер верхи.

– Так… Я п’ять товстих книжок з етикету пам’ятаю назубок: як заходити до зали, як виходити, як розсаджувати гостей, якими словами вiтати при народженнi дитини, якими – спiвчувати…

– Заткнись.

Правила Пристойностi клiпнув:

– Ви ж самi… мене запитали.

– Точно. – Стократ погойдав носком чобота. – Вибач. Отже, ти вчив iх пристойних манер…

– Консультував.

– Бачив цього мага?

– Нi.

Коли я прийшов, його вже там не було. Але всi його пам’ятали. Усi наче змовилися його не згадувати i все одно згадували: от, мовляв, скоро вiн повернеться.

– Ясно… Ти iх навчав етикету, i тебе познайомили з дiвчиною?

– Нi. Я сам… Тобто випадково. Їй носили iжу… i якось я пiдкупив кухарчука.

– Вiдважний кухарчук, – уголос подумав Стократ.

– Просто дурний. І жадiбний.

– Згоден. Далi?

– Далi я побачив Свiт. Як вона сидить одна в замкненiй кiмнатi.