Стократ

Володар велiв дочцi з’явитися до вечерi; чаклун був страшний i дивився тiльки на Свiт.

На другий день вона занедужала.

Їi мучила гарячка. Тiпала лихоманка. Чаклун сказав, що вилiкуе Свiт, i повiв до себе в кiмнат у. Що там було, вона не пам’ятае, бо чаклун приспав ii сонною травою; щодо зiлля цей чаклун був знавець – куди там наймудрiшiй травницi.

Через кiлька днiв вона прокинулась у себе в спальнi здорова, та тiльки шкiра на спинi трошки свербiла. Чаклуна вже не було в замку, але слуги шепотiлися, i до Свiт дiйшла страшна новина: вiн сказав, що забере ii.

Через рiк чи два, коли вона пiдросте, чаклун повернеться й забере ii назавжди.

Їй було страх як моторошно в першi мiсяцi. Та все забуваеться; невдовзi чаклунiв вiзит перетворився на страшний спогад, схожий на казку. І життя повернулось у звичне русло, i так було, поки молодший син володаря, граючись з маленьким луком, не подряпав дiвчинi плече дерев’яною стрiлою без наконечника.

Тодi Свiт занедужала вдруге. Їi знову мучила гарячка i ввижалися страшнi чаклуновi очi.

У лихоманцi вона провалялася майже тиждень. Дедалi сильнiше свербiла шкiра на спинi й на боках. А коли гарячка спала – Свiт побачила в дзеркалi вiзерунок, що вкривав ii шкiру.

Вiд батька нiчого не вдалося приховати – няньки доповiли. Вiн з’явився й довго розглядав доччинi спину та плечi, i особливо ранку вiд стрiли, яка збiглася з Гримучим портом в гирлi Свiтлоi. А назавтра прийшла звiстка: в порт у сталася велика сутичка мiж двома кланами контрабандистiв, пролилось чимало кровi, тепер подешевшають перли й подорожчае солодка тростина.

Ранка загоiлась. Вiзерунок на шкiрi залишився. Володар Гран заборонив Свiт покидати замок пiд будь-яким приводом.

Ще через кiлька днiв батько покликав ii до себе. Вiн був страшенно збуджений i, здаеться, п’яненький. Вiн щось просторiкував про магiю, про владу над свiтом i що не вiддасть Свiт чаклуновi; вiн звелiв дiвчинi розпустити шнурiвку плаття й приклав до ii плеча розпечену виделку.

Скоро небо затягнуло димом: стало вiдомо, що горить Лiсовий Край, i що зайнялось одразу в трьох мiсцях…

– Опиши менi цього чаклуна.

– Вiн… високий. У нього сиве волосся до плечей i засмагле лице.

– То вiн старий?

– Так, старий. Але дуже сильний.

– І що ж, володар Гран спокiйно палив тебе розпеченим залiзом?

– Не спокiйно. Вiн був… наче трохи божевiльний.

– Ясно. Що було далi?

– Сонця не бачили багато днiв, усе небо в попелi… Тобто в нас iще нiчого, у нас урожай зiбрали.