Стократ

Тиждень тому зупинялися, потiм далi поiхали. Цi?

– Дякую, – сказав Стократ.

Кiмната, де вiн залишив Свiт та ii супутника, була зайнята.

Хазяйка запропонувала йому закамарок пiд сходами.

Грубний комин пашiв теплом. Вiн лежав на вузькому лiжку, дивлячись на вiддзеркалення своiх очей у чистому клинку. І намагався зрозумiти, що сталося.

Цi двое залишилися самi. За ними женуться. Володар Гран надто добре знае цiну Свiт. Їх неминуче зловлять, через розлив Свiтлоi цю мить вдалося тiльки вiдкласти, але не скасувати.

Та й де ж iм дiтися? Правила Пристойностi не пристосований нi до роботи, нi до бою, нi до подорожi. Свiт, що багато рокiв просидiла в чотирьох стiнах, утомлюеться навiть вiд короткоi прогулянки. Наступна зграя розбiйникiв виявиться на iхньому шляху останньою…

Але це буде ще нескоро. Скiльки рокiв мае минути? Двадцять? Вiсiмнадцять? Менше?

Вiн чекав свiтанку, боячись заснути. Потiм задрiмав i прокинувся вiд жаху: скiльки рокiв минуло цього разу, i в який бiк – чи це минуле, чи майбутне?

Усе залишалось, як i ранiше.

Остигала груба. Хазяйка-Роз устала рано й тихо поралася на кухнi.

Щойно стало свiтати, вiн пiшов у лiс. Вiдшукав мiсце, де прокинувся вчора. Уважно оглянув усе навколо, впiзнав деякi дерева; могутнiй дуб був молодший майже на двадцять рокiв, замiсть розсипу маленьких ялинок росла одна велетенська ялина, i тiльки ясен бiля самого струмка був той самий, колишнiй. Його рiденьке листя пропускало свiтло на радiсть густому пiдлiску.

Стократ зiрвав з ясена листок. Потiм розвiв вогонь i обережно, краечком, пiднiс листок до полум’я. Листок загорiвся, як папiр, i крiзь жилки й зелений м’якуш проступили слова, написанi чужою мовою. Стократ придивився б i розiбрав напис – але вiн зник перш, нiж вiн змiг його розгадати.

Вогонь обпалив йому пальцi. Вiн випустив догораючий листок, i той розсипався попелом.

– Вресень, – прошепотiв Стократ.

Дерева-вресенi прийшли з далекого краю на розореному вiйною сходi.

Про тi лiси багато й охоче брехали в тавернах: розповiдали, що лiси породжують чудовиськ. Однi харчуються плоттю, другi витягують сiль з води й грунту, третi говорять голосами померлих. Розписувати чудовиськ веселiше, нiж розповiдати правду про вресень: дерево, яке граеться з часом, як вiтер з осiннiм листком.

Стократ чув про людей, якi засинали в лiсi й прокидалися, неушкодженi, через сто рокiв.