Стократ

Усе не дарма, Злий чомусь прийшов на ту дорогу й чомусь заночував у лiсi, це дуже важливо для свiту, для зiрок…

І, заспокоений цим знанням, вiн заснув.

* * *

– А кому юшки гарячоi, тут i зараз, з морквою, з цибулею, з курячим крильцем! А кому юшки гарячоi!

Рiпка спiзнився. Торгували вже четвертий день. Солiднi покупцi роз’iжджалися, купцi розбрiдалися по трактирах. Молодиця сидiла мiж двома багаттями, на яких повiльно кипiли казани з юшкою, i видно було, що розпродуе залишки:

– А кому юшки гарячоi!

Рiпка спiзнився на початок ярмарку.

І Пройди не було на мiсцi.

Спочатку Рiпка вирiшив почекати – хтозна, де бродить перекупник. Потiм захвилювався. Потiм занепав духом.

Пройда вже тричi брав у нього товар гуртом – навiть не заглядаючи в мiшок. Платив добре. Сам, зрозумiло, заробляв на Рiпчиних брязкальцях значно бiльше. Але й ризикував бiльше: розпродавати вроздрiб добутий зi святилищ мотлох сам Рiпка не наважився б нiколи.

І ось товар був, а Пройди не було.

– Юшка з м’ясом i без м’яса! Каша!

Рiпка вийняв з мiшка тарiлку i взяв собi кашi.

Каша була вчорашня, але вiд цього ще смачнiша.

Розпитувати про Пройду вiн боявся. Вiн узагалi був боягузом у всiх справах, якi стосувалися людей: iшлося про розбiйникiв чи про варту, купецький союз чи злодiйське братство, а чи просто про юрбу на площi, – Рiпка почувався жертвою. Зайвий раз розкрити рота – це була для нього мука.

Зате в лiсi, де дикi звiрi, або в занедбанiй гробницi, де ворожi духи, змii або чудовиська, вiн майже нiколи не вiдчував страху.

Серед шукачiв забороненого йому не було рiвних. Вiн давно б iв iз золотоi тарiлки, якби не боявся до мокрих штанiв, що про його пригоди довiдаються люди.

Вiн насухо витер тарiлку шкуринкою хлiба. Масла в кашi було трошки-трошки. І що тепер робити?

Його кiнь стояв на прив’язi, втопивши морду в рептух з кормом. Рiпка збирався, продавши товар, одразу йти на гостинний двiр, i там уже дати вiдпочити й собi, й коневi. А тепер усе йшло шкереберть, бо грошей не було.

Ще одна тарiлка юшки – i все.

Що б таке продати без остраху?

Вiн одчепив од сiдла мiшок. Сiв на камiнь, обережно розв’язав горловину, щоб погляд випадкового перехожого не впав на вмiст. Зверху лежав капшук з дорожнiм дрiб’язком: жоден не годився для продажу. На днi, загорненi в стару тканину, зберiгалися статуетки небачених чужих богiв – великоголових, безоких, безкрилих. Й iнших – тонкошиiх, окатих, схожих одночасно на дiвчат i на птахiв.