Страта

І комiтет звертаеться до вас… як до свiдомоi громадянки. Як до жiнки, педагога, гуманiста…

М’ясо на грилi потроху набувало смаковитостi. Схоже ii, панi Хмiль, зараз обробляють, доводячи до готовностi…

До чого вся ота патетика?

– Вiн у лiкарнi? – запитала Ірена, i голос ii був не такий байдужий, як iй хотiлося.

Схоже, Петер i жiнка ледве втрималися, щоб не перезирнутися.

– На жаль, нi… Нещастя трапилося, коли пан Анджей Кромар перебував iз науковою мiсiею… у вiдрядженнi.

– Про яку таку науку ви говорите? – здивувалась Ірена.

– Про прикладну соцiологiю, – стиха вимовив Петер. Погляд його став вiдчужений, нiби вiн дивився на Ірену з далекого далека. – Про експериментальну соцiологiю… Бачите, у будь-якi часи в людства були, так би мовити, потаемнi забороненi куточки. Дослiдження, якi вважалися неприпустимими, неетичними, негуманними… І все ж таки вони були нечувано перспективнi. Певна рiч, тiльки пiд наглядом Комiтету…

Шматочки м’яса повiльно оберталися на рожнi, пiдставляючи вогню то один, то другий бiк.

– Що трапилося з Анд… з паном Кромаром?

Жiнка зiтхнула.

– Вiн проводив експеримент… – Петер, як i ранiше, дивився Іренi у вiчi, й погляд його був схожий iз поглядом змii, що вистежуе жертву.

– Невдалий?

– Навпаки. Небачено вдалий. Талант пана Кромара… ще буде оцiнений державою та суспiльством… Утiм, про це згодом. Справа в тому… що коли працюеш на межi дозволеного… уточню: дозволеного не суспiльством – а природою… Тодi й успiх може раптово обернутися трагедiею.

Ірена тоскно думала про свiй плед, про канапу, про чашечку чаю, про теплий панцир байдужкуватоi черепахи.

– Ви, мабуть, уже втомилися, – жiнка роблено посмiхнулася, – вiд наших недомовок…

– Що власне вiд мене потрiбно? – запитала Ірена, з досадою розумiючи, що цим запiзнiлим запитанням i слiд було починати розмову.

– Ми сподiваемося… – голос Петера став зовсiм уже проникливим, – що ви вiдвiдаете пана Кромара там, де вiн зараз перебувае… i виведете його з шокового стану.

Ірена геть розгубилася.

Нiчого собi… Якби йшлося про те, щоб з’iздити в якесь сусiдне мiстечко i розшукати там Анджея – навряд чи можливою була б уся ця дивна розмова…

– Я так розумiю… вiн перебувае десь… далеко?

– Транспортнi витрати бере на себе Комiтет, – глухим голосом повiдомила жiнка.