Страта

Сидiв за комп’ютером i навiть не помiтив Ірениного повернення. У вiконцi монiтора плавала складна тривимiрна конструкцiя – Анджей в екстазi крутив ii то так, то сяк; у передпокоi, пiд дзеркалом, сиротливо лежав авiаквиток на сьогоднiшнiй рейс…

Деякий час по тому Ірена дiзналася, що Владка наклала на себе руки через постiйнi сварки з чоловiком.

«…Нiчого особливого. Просто чергова моделька».

* * *

Вона витягла черепаху з-пiд канапи i поклала на подушечку пiд лампою. Черепаха не зрадiла i не засмутилася – закута в лицарськi лати морда залишалася безглуздою i незворушною.

У дворi Сенсей жадiбно перемелював курячi кiстки; мляво димiло багаття iз хмизу.

«Ми вживемо всiх заходiв для того, щоб ваша… подорож була якомога безпечнiшою. Майже такою ж безпечною, як катання на лижах iз гiр… Тобто ймовiрнiсть якоiсь випадковостi е завжди… Але ми зробимо все, щоб виключити таку ймовiрнiсть…»

«Я подумаю», – твердила вона як заведена. Їй хотiлося додому, в самотнiсть.

«Ваше завдання дуже просте – ви ввiйдете в свiт… iмовiрно, вiн точно вiдповiдае нашому, хiба що деяка розбiжнiсть у часi… Точка вашого входу буде вiдповiдати мiсцю розташування моделятора.

Ви ввiйдете з ним у контакт. У разi успiшного результату… (Ви розумiете, всi ми сподiваемося саме на успiшний результат…) Так от, при цьому варiантi експеримент буде негайно згорнуто, i ви повернетеся автоматично – разом iз моделятором. У разi ж… ми все зобов’язанi передбачити… якщо ви не знайдете моделятора, або якщо його стан виявиться незворотним… Тодi ви знову скористаетеся своiм iндивiдуальним каналом. Мiсце вашого входу ви використаете як вихiд. Вашому здоров’ю нiчого не загрожуе… ви проведете всерединi моделi не бiльше кiлькох годин, а в режимi реального часу – менше пiвгодини…»

«Я мушу подумати…»

На вулицi дiти ганяли м’яча посеред пустельноi дороги. Сусiдка час вiд часу вимагала припинити галас; м’яч перелетiв через Іренину хвiртку – слiдом боязко заглянув розпатланий щуплавий хлопчак – Валько, сусiдський син.

– Сидiти, Сенсею, – сказала Ірена настороженому псу.

Валько осмiлiв. Перемахнув через паркан, улесливо всмiхнувся Іренi та, вже вибравшись знов нагору, показав Сенсею довгий язик:

– Бе-е-е…

Проiхала, вiдчайдушно сигналячи на хлопчакiв, чиясь машина. Сусiдка вискочила на вулицю i вiд погроз перейшла до дiла – почулося волання дiтлашнi.

Ірена поворушила присок у багаттi.

Якби тодi вона зважилася мати дитину вiд цього божевiльного… Нi.