Страта

На жаль, ми не зможемо безпосередньо спостерiгати за ii дiями… Однак панi Хмiль пройшла необхiдний iнструктаж i здатна впоратися зi своею мiсiею абсолютно самостiйно…

Петер говорив i говорив, спостерiгачi мовчки кивали.

– Аварiйний вихiд не передбачено? – недбало запитав найпахучiший iз них, який був представником, здаеться, якогось секретного вiддiлу президентськоi адмiнiстрацii. – Наприклад, якщо контактерка не повернеться через енну кiлькiсть годин…

Пан Петер потер долонi:

– Панове… Ми зобов’язанi передбачити все.

Ми й передбачили все… що в нашiй змозi. На жаль, специфiка роботи з моделлю… Однак, уже час! Панi Хмiль…

Ірена подивилася на круглий циферблат, встановлений над залiзними похмурими дверима. Дванадцята сорок п’ять…

Пан Петер нервувався все сильнiше. Мовчазний молодик у спецiвцi технiка – але з фiзiономiею досвiдченого охоронця – спритно вiдiмкнув усi навiшенi на дверi замки.

Експерти переглянулися. За дверима починався вузький занедбаний коридор, причому з глибини його вiдчутно тягло котячою сечею.

– Удачi, панi Хмiль… Ваша нова книга буде мати феноменальний успiх!..

Ірена зробила крок через високий порiг. Таке враження, що поверхом вище зараз вискочить вересклива сусiдка, а з-пiд нiг iз нявкотом сахнеться щось…

Цiлковита темрява. І нiмотна тиша.

Роздiл другий

* * *

По широкому вигину траси повзли назустрiч одна однiй двi машини – жовта i бiла. З такоi вiдстанi обидвi здавалися iграшковими; ось вони розминулися, роз’iхалися не озираючись урiзнобiч…

Ірена зiщулилася.

Вiтер був сирий i пронизливий.

Осторонь, пiд пагорбом, вiдчужено бродили зо два десятки корiв. Ірена перевела погляд: гай був по-осiнньому жовто-багряний, посеред вулицi ганяла м’яча галаслива дiтлашня, а з димаря знайомого будинку вився кволий димок…

Вона вдивилася пильнiше. Невже…

«Моделятор мае перебувати в безпосереднiй близькостi – такi конструктивнi особливостi каналу… Негайно приступайте до пошукiв.

Використовуйте всi вашi знання про моделятора – ймовiрно, модель багато чим несе в собi вiдбиток його особистостi…»

Праворуч i лiворуч стирчали iз землi два грубi прути iз прив’язаними до них червоними клаптиками. (Так нашвидкуруч огороджують ополонку на озерi або незакритий каналiзацiйний люк…)

Ірена нерiшуче зробила крок уперед. Скрипнули пiд ногами камiнцi.

Озирнулася.

Отi два прути нагадали iй саморобнi «ворота» для дворового футболу.