Страта

Їi погляд притягувало до цих нерухомих людей, але жах подивитися iм у вiчi був сильнiший.

По всьому залу снували репортери. Ірена болiсно мружилась од спалахiв; репортери видавались iй голками, якi снують крiзь тишу i чиiсь нарiкання, вони тягнуть за собою нитку майбутнiх сенсацiйних матерiалiв…

Чи то в залi бракувало свiтла, чи то перед очима в Ірени стояла напiвтемрява – але iй було важко розрiзняти обличчя. А вона все виглядала, наполегливо виглядала, долаючи рiзь в очах…

Кого?

Анджея Кромара.

Кого ж iще?…

Серед свiдкiв були зовсiм незнайомi люди i декотрi Іренинi сусiди. Хлопченятi Вальку довелося пiдставити пiд ноги стiлець – iнакше його голова ледве пiдводилася над трибуною для свiдкiв.

– Я бачив тiтку…

– Це була панi Хмiль?

Хлопчик нiяково всмiхнувся.

Іренин адвокат неохоче пiдвiв руку:

– Питання… Свiдок Валентин Єльник УПЕВНЕНИЙ, що в той день на очi йому потрапила саме його сусiдка, а не iнша жiнка, яка мешкала в тому ж будинку?

«Але ж питання з двiйником ми так i не продумали», – подумки занепокоiлася Ірена.

За час, проведений у бесiдах iз собою, вона звикла вважати себе таким собi ходячим консилiумом. «Ми продумали», «ми вирiшили…»

– Свiдковi Валентину Єльнику десять рокiв, – сухо зауважив суддя. – Його свiдчення можуть бути прийнятi до уваги – проте повнiстю покладатися на них…

– А може, й iнша тiтка, – легко погодився Валько. – Темно було…

По залу пронiсся гомiн. Іренин адвокат зiтхнув – йому вже поперек горла став увесь цей процес.

Як будувати захист, якщо пiдзахисна з iдiотською впертiстю вiдмовляеться давати найпростiшi вiдомостi – про мiсце свого «вiдрядження»?! Процес було iз самого початку програно. Адвокат нудився: удар по кар’ерi. На нього свiдомо скинули безперспективну, брудну роботу, вiд якоi вiдмовився навiть Упир…

Ірена закусила губу.

Посеред заповненого залу виднiла порожнеча. У центрi плями сидiв, закинувши ногу на ногу, випещений пан Семироль.

І нiхто не сiдав поруч iз ним.

Два крiсла праворуч були порожнi, i два лiворуч теж, i перед ним, i за його спиною… У той час як у проходi скрипiли приставними стiльцями, переступали з ноги ногу тi, кому не вистачило мiсць…

Ірена спiвчутливо глянула на свого адвоката.

Не можна так демонстративно розписуватись у власному безсиллi. Як асенiзатор, який задер пiдборiддя серед купи лайна: ви хотiли бачити, як я спiтнiв, займаючись ЦИМ?! Дзуськи, я навiть i не спробую!..

І все ж таки.