Страта

І вона заплакала, спохопилась i гарячково почала одягатись, а Івонiка укляк стовпом, а потiм хутко рвонув вiкно, обриваючи поролоновi смуги утеплювача, i пошпурив на музикантiв круглу табуретку…

Здоровезна туба з’iмiтувала непристойний пшик.

Івонiка опустився на пiдлогу й гарячково згадував усi бруднi лайки – якi знав i колись чув та забув, i ще такi, яких не знав i не чув – вони придумалися на ходу i тому вилiтали з рота якось жалюгiдно…

Яка вона була дурепа… Невже це так неминуче, й у вiсiмнадцять рокiв усi дiвчатка – iдiотки?!

А тодi вона, звичайно, вмить протверезiла.

І бiгла пiд звуки весiльного маршу свiт за очi i ледь не потрапила пiд машину…

А наступного ранку ii, заплакану, кiлька разiв кликали до телефону, але вона не пiдходила, не бажаючи розмовляти з Івонiкою… А коли покликали вчетверте, i вона зробила над собою зусилля та спустилася до вiконця вахтерки, – нiякого Івонiки в слухавцi не виявилося. Незнайомий голос вкрадливо поцiкавився:

– Це Ірена?

Вона не готова була до такого повороту подiй i тому промовчала.

– Алло, Ірена?

– Ви хто? – запитала вона похмуро.

– Я Анджей.

…Згодом вона дiзналася, що вiн будь-що домагався поставленоi мети. Абсолютно будь-якоi.

– Який ще Анджей? – Їй наплювати було, що ii слухають.

– Той, хто замовляв музику.

Вона промовчала.

– Я пiдiбрав ваш записник… разом iз номером телефону.

– І що? – запитала вона.

Проте вже через секунду додала:

– То засуньте цей записник… знаете куди?

І жбурнула трубку на важiль…

Вiн був старший за неi на сiм рокiв.

Жив сам, у величезнiй кiмнатi – майже без меблiв, але перемiщатися по нiй можна було тiльки боком, попiд стiною, бо весь простiр займало середньовiчне мiсто, побудоване… iз сiрникових коробок.

– Це що? – запитала вона, вперше переступивши порiг його кiмнати.

– Та так, – вiн недбало махнув рукою. – Нiчого особливого… Така собi моделька…

* * *

Вони зустрiлися на нейтральнiй територii – в кафе; Нiколан Петер прийшов у супроводi вродливоi доглянутоi жiнки (з тих, хто до глибокоi старостi пунктуально вiдвiдуе спортзал, масажиста i косметолога).

Дама, одначе, нервувалася, й Ірена з подивом збагнула, що джерелом ii напруги е безневинна панi Хмiль.

– …І вашi останнi речi. Я дала читати iх синовi – той у захватi, у нього половина класу стоiть у черзi на цей журнал…

Скорiше за все, дама брехала.