Страта

Їхнi стосунки деякий час обмежувались обiймами в темрявi кiнозалу; вони довгенько блукали вулицями, як намагнiченi, боячись i розiйтись, i зблизитися – аж раптом одного вечора, проводжаючи Ірену додому, Івонiка палко поцiлував ii на автобуснiй зупинцi…

І – закрутилося…

На зупинцi нiкого не було; вони довго цiлувалися пiд скляним навiсом, а потiм, обмiнявшись палкими поглядами, що нiби обiцяли любов до скону, хутко перейшли на протилежний бiк i поiхали… до Івонiки в гостi.

Поодинокi пасажири поглядали на них спiвчутливо. Пропустивши потрiбну зупинку, закоханi поверталися пiшки, тримаючись за руки. На перехрестi грав бродячий оркестрик – величезна туба, двi труби i барабан iз тарiлками. Івонiка купив iз рук доброзичливоi бабусi маленький бiлий букетик пролiскiв…

Вiкна його будинку були порожнi й темнi – батьки поiхали кудись. Ірена так розхвилювалася, що перед самим порогом спiткнулась i впала, впустивши сумку, розсипавши конспекти, ручку та косметику.

Вони збирали Іренин скарб у чотири тремтячi руки. Потiм зайшли до будинку, поставили чайник i тут же про нього забули. Івонiка витягнув келихи i вино; вони швиденько спустошили пляшку i вiдчули себе майже в раю…

У спальнi Івонiка спершу загасив нiчник, потiм увiмкнув, потiм знову вимкнув. Йому дуже хотiлося мати вигляд досвiдченого чоловiка, а Ірена згадала, що у неi на сорочцi е непiдшита бретелька, i вже нi про що не думала, окрiм як повсякчас тримати ii долонею…

Івонiка спрагло й часто дихав.

Вiн нiяковiв, усмiхався, здригався – i, нарештi, залiз до неi пiд ковдру; вона, одурманена вином, заплющила очi й вiддала себе в руки долi… Аж тут пiд самiсiнькими вiкнами гримнув нi сiло нi впало духовий оркестр.

…Ірена здригнулася – спогад було занадто виразний… Зняла руку з теплого панцира. Обмiнялася поглядом iз черепахою, послухала шум вiтру за вiкном, втомлено опустилася в крiсло.

Негiдник… Того дня вiн зустрiв парочку закоханих i безпомилково накинув на дiвчину оком. Простежив. А потiм вигрiб iз кишень весь дрiб’язок i зробив голодраним оркестрантам персональне замовлення…

…Вони стояли пiд вiкном – бадьорi волоцюги з мiдними трубами, – отi, з перехрестя… І гримiли весiльний марш так, що в сусiднiх будинках перелякано засвiчувалися вiкна… Бамс! – пронизливо клацали тарiлки. Бамс!..