Темний Світ. Рівновага

Серед безлiчi порожнiх пляшок у кутку самотньо стояла пачка з-пiд кефiру.

На лiжку хропiв, не знявши навiть кросiвок, хтось – лицем до стiни. Ще один хтось, худий, у червонiй футболцi, слухав щось у навушниках i посмикувався, пiдстрибував, не вiдриваючи пiдошов од пiдлоги, схожий на поплавець пiд час iнтенсивного клювання. Навколо вiн, здавалося, нiчого не бачив, поглинутий своiм глибоким внутрiшнiм свiтом.

На пiдвiконнi сидiла об’емиста дiвка в джинсах i короткому топiку. Дудлила пиво з пляшки. Дивилася лiниво й нахабно:

– Заблукала?

У неi була особлива вимова – так говорять провiнцiали, коли знущаються з вимови москвичiв.

Хтось сидiв на пiдлозi за маленьким холодильником, привалившись до стiни. Спершу я помiтила ногу в синiй шкарпетцi. Розмiр взуття сорок п’ятий. Ознак життя не спостерiгаеться.

Я пiдiйшла ближче. Павлик сидiв, на вигляд п’яний у смерть, блiдий, невпiзнанний. Невже цей хлопець зовсiм недавно чекав на побачення, готувався, зазирав менi в очi: «Я ii люблю, я хочу iй освiдчитися».

– Павлик? – спитала я невпевнено.

– Узагалi-то тут уже все закiнчилося, – повiдомила з пiдвiконня дiвка.

Я схилилася над Павликом:

– Агов! Ти мене чуеш?

Амулет вислизнув через комiр i загойдався в мене перед очима. Я пiймала його в кулак, i свiт змiнився.

Нi, Павлик не був п’яний. У нього був вигляд жорстоко побитоi людини, яка нiч пролежала в заметi. Непритомний, оглушений, хворий; хто з ним таке зробив?!

– Не займай його, нехай проспиться, – так само лiниво сказала за моею спиною дiвка.

Воно сидiло на пiдвiконнi.

Створiння без лиця, чорна текуча тварюка, схожа на живий виливок з бiтуму. Таким би могло бути втiлене марення Сальвадора Далi пiд дуже важкими наркотиками. Я випустила амулет; дiвка, нiби нiчого й не було, розглядала мене, ii бiлий живiт молодим жирком звисав поверх паска на штанях.

– Побачила? І шо? Шо ти менi зробиш?

І, пiднявши пляшку, вона стала шумно жлуктити свое пиво. Незрозумiло як – iнтуiтивно – я зрозумiла, що не можна дозволити iй допити.

– Ану… стiй!

Менi б кинутися на неi, вибити пляшку. Крикнути, кинути стiльцем, приголомшити ii хоч якось. Але я розгубилася й прогавила момент. Одним ковтком вона прикiнчила пляшку, розтягла губи, облизнулася великим язиком:

– Лови!

Я ледве встигнула ухилитися.