Темний Світ. Рівновага

Я й не збиралася на нього йти, але блукати вулицями двi години не було охоти, так само як i сидiти наодинцi в кафе. Зайшла в мультиплекс, узяла попкорн, випростала ноги. Подумала: якщо кiно не сподобаеться, хоч подрiмаю.

Нiяких записiв щодо автошколи в моему телефонi не було. А я завжди записую в телефон своi плани, контакти – бо я ж безтолкова: коли ставлю кашу на плиту, й то одразу вмикаю таймер.

Може, я заснула на лавi в зоопарку й менi наснилась автошкола? Нехай; а в зоопарк мене якого дива потягло – бiзонiв дивитися? Та не аж так я обожнюю бiзонiв, щоб посеред робочого тижня бiгати по зоопарках.

Молодець була Скарлет О’Гара: я, каже, подумаю про це завтра. І я так виснажилася за день, що очi самi собою заплющуються, а ще ж i до фiльму не дiйшло – реклама…

І раптом передi мною в снопi свiтла з’явилося лице, якого я тепер довiку не забуду. На весь екран. Широкий формат. Я пiдскочила, наче мене тицьнули шокером; попкорн розсипався з вiдра й весело застрибав по всьому ряду.

– У мене для тебе щось е. – Інструктор на екранi пiдняв руку, показуючи мiй кулон на ланцюжку. – Бiля пам’ятника Ломоносову через двадцять хвилин, не спiзнюйся!

І знову пiшла реклама якоiсь машини. Нiхто й вухом не повiв: мовляв, креативний ролик, бувае.

Я встала, увiпхнула вiдро з попкорном у пiдставку на ручцi крiсла i в темрявi, перечiпаючись через чужi ноги, пострибала до виходу.

* * *

Вiн стояв бiля пам’ятника Ломоносову: руки в кишенях, нiчим не примiтний перехожий.

Я побачила його – i сповiльнила крок. Серце застрибало, як йо-йо на гумцi, то в горло, то в шлунок. Захотiлося тихенько змитися, пiти в гуртожиток i забитися пiд ковдру.

Але тут вiн мене помiтив – i дiловито поманив пальцем. Я одразу згадала, як вiн репетував на мене в машинi за кiлька секунд до того, як ми врiзались у вантажiвку… Може, я досi сплю?!

– Ти не спиш i не звихнулася, – сказав вiн нудним голосом, неначе всоте читаючи лекцiю з технiки безпеки.

Вiн тримав мiй кулон за ланцюжок. Здавалося, срiбне «око» дивилось прямо на мене, але було цiлком ясно: варто потягтися, i цей Інструктор, чи хто вiн там, вiдсмикне руку. Я схоплю порожнечу i вiдчую себе невдахою.

Дзуськи. З мотузочкою нехай кiшка граеться.