Варан

 – Нiчого не виходить… Коли це й карта, то не про нас.

– А що хоч тут було?

– Сховище. Комора контрабандистiв. Нора якого-небудь секретного мага… Не знаю. Усе це було давно. Вiдтодi, як я це мiсце три роки тому знайшла, сюди нiхто, крiм мене, не приходить.

У кутку купою лежали сухi водоростi. По-справжньому сухi; такими набивають матраци, i як солодко спати на них у мiжсезоння, слухаючи, як мурмоче за вiкном дощ…

У другому кутку, у кам'янiй заглибинi, знайшлася книга зi злиплими сторiнками. Справжня паперова книга, точнiше, колишня паперова, тому що жовто-сiре цвiле мiсиво, на яке перетворились сторiнки, не взяв би за папiр жоден лахмiтник.

– Може, тут були замовляння, – мрiйливо сказала Нiла. – Ми б прочитали iх – i самi стали магами. А може, це просто прибутково-видаткова книга якого-небудь крамаря.

– Або щоденник капiтана далекого плавання.

– Або список кулiнарних рецептiв.

– Ну тебе. – Варан невпевнено розсмiявся. – До речi, якби ми прочитали замовляння, то магами не стали б.

Швидше за все, у нас просто роздвоiлись би язики, або вискочило слiпе око на потилицi, або щось iще. Магами народжуються.

– Я знаю.

Нiла поставила свiчку на жорстку зморшкувату оправу. Варан побачив, що тоненький стрижень догорiв уже до половини.

– Гей… нам свiтла вистачить?

– У мене ще е… І потiм… Навiщо нам свiтло?

Варан пiдняв очi. Нiла дивилася на нього без усмiшки.

* * *

Змiисихи знайшлися за звуком – Туга тихо засичала, вiдповiдаючи на Нiлин поклик. Журба форкнула.

У повнiй темрявi, напомацки, Варан видерся в сiдло.

Його трусило. Журба, яка не любила нервових, мляво спробувала скинути вершника.

Туга пливла попереду. Шелест води вiдбивався вiд стiн, вiд склепiнчастоi стелi, свiт навколо здавався опуклим, як тепла хмара. Змiисихи пам'ятали дорогу назад; коли Туга пiрнула, Варан почув приглушений сплеск i встиг набрати повiтря.

Журба несла його крiзь темряву, крiзь густу масу води. Що тепер буде, думав Варан, зажмуривши очi. Як я зможу далi жити… без Нiли – нiяк.

Треба одружитись iз нею, от що треба зробити. Вiн, Варан, ще молодий, але одружитися все одно можна. Батько зрозумiе.

Журба випiрнула. Варан струснув воду з волосся й розплющив очi.

Морок перетворився на пiвтемряву. Крiзь воду пробивалося далеке свiтло. Нiла сидiла на спинi Туги. Дивилась на Варана через плече; вiн уперше побачив ii. Уперше в життi.

– Вийдеш за мене замiж? – гукнув похапки, мов боячись, що вона дасть драла.

Нiла мовчала.