Варан

І вiн без нiякого здивування приклав пальця до губiв; iз темряви показалися Туга з вершницею. Варан сидiв на мокрому каменi, скулившись, як хвора жаба.

– Ой! – тiльки й сказала Нiла. – Як?!

Варан не дивився на неi. Дивився на мага; той знову мав на вигляд ледве чи не однолiтка – рокiв дев'ятнадцять щонайбiльше. Пiдмайстер…

Змiйсихи теж помiтили його. Забили хвостами; Журба, несучи на спинi мага, пiдпливла зовсiм близько.

– А це мiй помiчник, – Нiла всмiхнулась магу. – Варан… От тiльки не знаю, як ти сюди?…

– Зi скелi стрибнув, – сказав Варан.

– Я думав, ви давно повернулись, – навiщось збрехав Варан.

Нiла дивилась на нього з пiдозрою.

– Сiдай чи що…

І простягнула руку.

Вiд доторку ii долонi Варану зробилося гаряче. Вiн здерся на сiдло в Нiли за спиною; Туга зафоркала. Маг держався на вiддалi простягнутоi руки i, як здавалось Варану, помiчав найменшi дрiбнички – змiну кольору шкiри, змiну температури щiк, реакцiю зiниць…

– Ти весь порiзаний, – сказала Нiла.

– З шиполистом.

Нiла покосилася через плече:

– Серйозно?

– Випадково, – знову збрехав Варан.

– Журбо, вперед! – наказала Нiла. Змiйсиха ковзнула вперед, залишаючи по собi хвилясто розкинутий слiд. Маг у сiдлi не обернувся.

Довге Нiлине волосся гойдалось у Варана перед лицем. Слабко тямлячи, що робить, вiн намотав його на кулак.

– Ти що? – пошепки скрикнула Нiла.

– Де ви були? – Варан тягнув i тягнув, закидаючи голову дiвчини назад.

– Яке менi дiло… Вiдпусти, бовдуре!

Туга захвилювалась. Закалатала по водi хвостом.

– Припини! – вигукнула Нiла гучнiше.

– Ти була з ним? Була, так?

Нiла вдарила його лiктем у живiт – сильно i дуже точно. Варан зiслизнув iз сiдла i мало не звалив дiвчину, але Нiла вчепилась за вуздечку й не далась. Варану довелося вiдпустити ii волосся; вiн перекинувся у воду, а коли випiрнув – Туга вiдiпливла далеко вперед.

Вiн поплив уперед i плив, певне, не менш як пiвгодини. Зовсiм стемнiло; добре, що в цiй частинi маршруту трудно було заблукати. Варан плив уздовж стiни, вряди-годи намацуючи камiння правою рукою.

Потiм море засвiтилось.

Іскри розлiтались пiд руками, крутились у нуртовищах, спалахували й гаснули, але не давали свiтла. Варан плив.