Візит до Імператора

А про час, коли вони всi по колу вмирали, – вiн нiкому не говорить.

Вона закусила губу i втупилася поверх плеча Олександра вдалину, де височiли над зеленню парку старi пiнii на березi.

– Імператор. Це дитяче прiзвисько. Так звали його батько i мати. За назвою корабля. А зовсiм не через те, що вiн надто загордився… Розумiете, ми – людство, а Денис – сам по собi. Вiн це вiдчувае кожного дня, вiн з цим живе.

– Вважае себе особливим?

– Та нi ж бо! Вiн найзвичайнiсiнький хлопець. Не дуже розумний, не дуже сильний.

Якийсь розгублений… Дуже самотнiй.

– А як у нього складалося з хлопцями?

– Ми його намагалися адаптувати, як могли. Дещо вийшло. Вiн став смiятися. Став грати у волейбол за школу. Вiн… розумiете, йому тринадцять, а на вигляд – п’ятнадцять. Психологiчно вiн молодший, вiн дитина. Імператор Смерть – дика вигадка, дуже жорстока. Який стосунок вiн мае до чиеiсь там смертi?! За що його замикати в iзолятор? Га?

– Вiн хворий, – обережно сказав Олександр.

 – Його iмунiтет…

– У нього прекрасний нормальний iмунiтет! – Вона викрикнула цi слова i вiдразу поникла, як зiв’ялий листочок. – Кажуть, його взагалi приберуть з нашоi школи… А за що, можна дiзнатися?!

* * *

– У нас у школi п’ятдесят сiм вiдсоткiв учнiв становлять дiвчата, – сказав високий хлопець зi шрамом на вилицi. – Отже, як можете собi уявити, деяка емоцiйна нестабiльнiсть мае мiсце.

– Ти хочеш сказати, хтось справдi вiрить у прокляття?

– Необов’язково у прокляття.

Дiвчата, особливо в цьому вiцi, – хлопець поблажливо посмiхнувся, – це така каша, така гормональна мiшанина… Ридання, смiх без причини, усiлякi таемницi. Дениса вони облiпили з першоi ж хвилини, як вiн переступив порiг – iм було цiкаво. Потiм вони стали його жалiти. Потiм вони стали його любити… Тепер вони його бояться, вiрять, що вiн справдi Імператор Смерть, поширюе якiсь чорнi флюiди всюди, де з’явиться.

– А ти що про нього думаеш?

– Тварюка, – не вагаючись вiдгукнувся хлопець.

 – Позбавлений емоцiй вiдморозок. З надвисоким рiвнем iнтелекту.

– Ти з ним дружив?

– Я з ним водився. Вiн дозволяв менi це. Для мене, треба сказати, це був дуже корисний досвiд.

– У нього, здаеться, було багато товаришiв…

– Так видаеться. Вiн умiе наводити тiнь на тин. Вiн знае, чого вiд нього хочуть, i пiдтримуе iлюзiю товариськостi. По-справжньому вiн дозволяв з собою водитися тiльки менi… i ще декому. Інодi.