Візит до Імператора

– Тi вчителi, що померли, – у них були якiсь особливi вiдносини з Денисом?

Хлопець замовк i деякий час дивився, як дзижчить бджола над величезною садовою кульбабою.

– Вiн дiлив учителiв на корисних та некорисних. Цi трое були у нього в числi корисних, навiть дуже. Це все, що я можу сказати.

* * *

– Як вам вдалося затягти у волейбольну команду такого замкнутого хлопчика, як Денис?

– Затягти? – Дiвчина хмикнула. Їй було шiстнадцять рокiв, волосся i очi у неi були однакового яскравого кольору, рудо-каштановi.

– Справдi?

– Ну так… Вiн таки фiзично розвинений, але руки нетренованi, по м’ячу не мiг втрапити. Я на нього стiльки тренувань убила – жах! І вiн таки заграв, у мене й мавпа заграе!

– Ви його не боiтеся?

Дiвчина клiпнула дуже густими темними вiями.

– Себто? Ця маячня щодо прокляття, Імператор Смерть? Я не вiрю в прокляття!

Щоки ii, секунду тому засмагло-червонi, раптом посвiтлiли i стали просто засмаглими.

– Узагалi, – сказала вона знехотя, – у нас тут траур, чотири тренування вже пропустили… Лука Вiкторович був у нас спортивним органiзатором… Напередоднi… У нас була товариська гра… Ми вилiтали в iншу школу, вранцi вилетiли, вдень зiграли, а увечерi назад…

– Виграли?

– Продули. Денис запоров подачу… Але не в тiм рiч. Лука Вiкторович усю зворотну дорогу був бадьорий, нас утiшав. Особливо Дениса. Потiм замовк. Потiм я дивлюся – вiн iде по дорiжцi… На кущi натикаеться… Отак iшов, iшов i впав! Ну, швидко лiкаря викликали…

Вона подивилася на своi долонi – великi i жорсткi, як у хлопця.

– Я не вiрю в прокляття, – повторила з притиском. – Але якщо це не прокляття – то що за нiсенiтниця, га?!

* * *

Ізолятор стояв далеко вiд берега. З головним корпусом його пов’язувала крита галерея.

– Вiн що ж, увесь час один? Нiхто його не провiдуе?

– Вiн звик сам-один. – Жiнка-лiкар вiдвела очi. – До того ж хлопцi багато спiлкуються по Мережi.

На стiнному екранi сидiв, закинувши ноги на низький столик, худий пiдлiток з комунiкатором на колiнах. Видно було його потилицю, помiрно кошлату, i невелике акуратне вухо. Свiтла футболка обтягла спину – не сутулу, в мiру м’язисту.

– Вiн знае про камери?

– Звичайно. Камера тiльки в головнiй кiмнатi його палати.