Візит до Імператора

Матiр вiн хотiв залишити назовнi, але вона здогадалася про все. Вона була нещасна i сумувала без тата. Тому неньку я теж забрав собi. Я фантазую про те, як славно було б забирати з собою людей i жити з ними. Я дуже хотiв би забрати й тебе, але це пiдозрiло. Імператор Смерть… Не можна так скупитися. Але я iх усiх люблю. Вони – моi громадяни. Я iх iмператор.

– Ти справдi божевiльний, – прошепотiв Олександр.

– Так, – Денис кинув м’яча i зловив бiля самоi пiдлоги. – Але я не загрозливий. У мене схильнiсть до фантазування.

На самотi я розважаю сам себе.

М’яч знову закрутився у нього на пальцi, i шви на темно-червонiй волейбольнiй шкiрi миготiли, нiби материки чужоi планети.

– Кольоровi кiльця, – сказав Олександр. – Пiрамiдка. Братське кладовище…

– Але, може, вони живi? – Денис лагiдно на нього покосував. – Га? Може, вони дивляться на тебе моiми очима? Першi громадяни великоi iмперii, якi подолали трагiчну невiдповiднiсть духу i тiла?

Олександр мовчав.

– Невже ти нiколи не згадував Владика? – м’яко запитав Денис.

 – Який, щоб довести щось тобi… i собi також, певна рiч, полетiв у експедицiю не так як бiолог, а як самець?

– Замовкни!

– Вiн простив тебе. Я простив тебе, Сашку-черепашко. І не дивись на мене, як Еля Дiмiнуендо на дохлу жабу.

М’яч дзвiнко вдарив об пiдлогу. Олександр довго чув вiдлуння удару. Хоч луни бути не могло.

– Хочеш приеднатися до нас? Стати громадянином iмперii? – Голос Дениса став густим i в’язким.

– Нi!

– Свобода? Братерство? Глибоке взаеморозумiння в колективi таких рiзних, але таких гiдних особистостей? Злиття…

– Нi!

– Перехiд на iнший якiсний рiвень! Інший спосiб iснування, що вiдкривае…

– Заткнись!

– Даремно.

Дуже скоро вiльний прийом у громадянство буде закритий. Тiльки найдостойнiшi. А ти – просто пересiчний хлопчина, Сашку, яким був, таким i залишився. А тепер пiди i скажи iм, що трагедii в школi – не бiльше, нiж ланцюг випадковостей. У мене був гiпертонiчний криз, у Луки – давня травма голови, про яку нiхто не знав. Реально була така травма – я ще в школi з коня впав. А той випав iз вiкна… Єлизар випав з вiкна, цим усе пояснюеться. Просто запаморочилось перед очима. Нехай мене переведуть в iншу школу, якщо цi мене не хочуть… Бiльше смертей не буде. Адже не можуть випадковостi тривати вiчно.

І вiн кинув Олександровi м’яч.

* * *

– Вiн розбив камеру м’ячем! Сказав би – будь ласка, я б ii вiдключила!

Жiнка-лiкар нервувала i пильно дивилася на Олександра.