Візит до Імператора

Інформацiйнi служби поспiшили запевнити – вiсiмдесят рокiв тому було зафiксовано найбiльше в iсторii запiзнення iмператорського корабля – тодi вiн спiзнився на десять дiб.

«Метрополiю» чекали десять дiб, i ще десять дiб, i ще… Тридцять днiв – за цей час обговорили всi версii i спрогнозували всi варiанти майбутнього. Дехто виявляв навiть оптимiзм. У планетарнiй адмiнiстрацii народились раптовi сепаратисти.

– Ми – громадяни Варти. Передовсiм – планета, i тiльки потiм Імперiя.

– Не варто чекати дива вiд Імператора! Ми живемо автономно, бiльш того – ми живемо суверенно, i давно пора привести юридичний статус у вiдповiднiсть iз цим фактом!

– Час починати роботу з протоколами. Треба самостiйно оновити коди i жити далi – так, нiби «Метрополiя» нiколи не прийде!

Уряд вагався. Протоколи i коди виробничих лiнiй вважалися особистою власнiстю Імператора. Нiхто не хотiв ставити свiй пiдпис пiд бунтарським наказом – зламати декодери, почати примусове оновлення.

Час iшов; термiн придатностi програм закiнчувався, як зазвичай, у кiнцi двадцятирiччя, пiд Новий рiк.

* * *

Молодший брат Артема Кирило прийшов зi школи з пiдбитим оком i не зiзнавався, що трапилося. Брехав, що налетiв на дверi, якi чомусь не вiдкрилися автоматично. Мати повiрила, а це означало, що вона несповна розуму.

Вечеряли мовчки. Батько був похмурий. Всерединi у Артема звучала хулiганська пiсенька «Лiвий заднiй» (вiн завжди щось спiвав про себе, ще змалку.

Це була дурна звичка, вiд якоi важко позбутися). І зараз у головi само собою лунало хвацьке «Шльоп, смик, лiвий заднiй, тиць, шмяк, тихше-тихше…»

– Ми суверенна планета, – мати порушила тишу i перервала нечутну пiсеньку. – Рано чи пiзно це мало статися.

Батько стиснув губи. Вiн працював у мiнiстерствi харчового синтезу, був близький до галузевоi адмiнiстрацii i ранiше нiколи не базiкав зайвого про свою роботу. У всякому разi, при дiтях.

– Послухай, Любо. Пiд Новий рiк застарiють усi коди. Без поновлення злетять паролi. Це означае, що лiнiя синтезу, наприклад, стане. Не знаю, як у енергетикiв, а у нас просто зупиниться виробництво! Резервного харчу на складах вистачить на мiсяць, нi на день бiльше! Знаеш, що це означае? Голод!

– Припини, – сказала мати, i голос ii затремтiв. – Не верзи дурниць, будь ласка.

За столом знову зробилося тихо.